2. Витрати страховика: їх склад і економічний зміст собівартості страхових послуг. Виплати страхових сум і страхового відшкодування. Витрати на утримання страхової компанії.

Витрати страхової компанії поділяють:

1. Витрати на проведення страхових операцій (вони формують собівартість страхової послуги).

2. Витрати на проведення інших операцій (які супроводжують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасово вільних коштів страховика).

Понад 90% загальної суми витрат страхової компанії (СК) припадає на витрати по проведенню страхових операцій. За економічним змістом витрати поділяються на три групи:

1. Виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування;

2. Витрати на обслуговування процесу страхування та перестрахування;

3. Витрати на утримання СК.

Дві останні групи витрат можливо об’єднати поняттями “витрати на ведення справи”.

Найвагомішою є перша група – виплати страхових сум та страхових відшкодувань.

Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування у практиці страховиків розвинутих країн мають розподіл на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.

Аквізаційні витрати – це витрати, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладенням нових договорів страхування. Ці витрати можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил страхування, актуарних розрахунків. Виплату комісійних винагород брокерам, витрати на службові відрядження і таке інше.

Інкасаційні витрати – це витрати, пов’язані із обслуговуванням готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців страхової компанії, витрати на виготовлення банківських квитанцій та відомостей щодо прийому страхових премій, на оплату банківських послуг.

Ліквідаційні витрати – це витрати із урегулювання збитків. Вони вміщують оплату послуг спеціалістів із з’ясування причин і визначення розміру збитків, завданих об’єктам страхування, витрати на нагромадження відповідної інформації, оплату банківських послуг, пов’язаних із здійсненням виплат страхового відшкодування, витрати на проїзд експертів до місця страхової події і назад, судові витрати, поштово-телеграфні витрати.

До третьої групи витрат – витрати на утримання СК – відносять адміністративно-управлінські витрати. Вони включають заробітну платню персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв’язку, витрати на придбання канцелярських та господарських товарів, рекламу. Відрядження, утримання і обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування та інші витрати, які згідно з чинним законодавством відносяться на собівартість страхової діяльності.

Якщо структура витрат страхової компанії представити аналітично по групах витрат, то маємо, що на:

1. Витрати на ведення справи (витрати на утримання СК та обслуговування страхового процесу) – знаходяться в межах 20-25%.

2. Витрати на виплату страхових сум та відшкодування – в межах 60-80%.

3. Прибуток страховика. Визначення прибутку від страхової діяльності. Прибуток від інвестиційної діяльності. Розподіл прибутку.

Прибуток СК являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя). Фінансовий результат – це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Він визначається як різниця доходів і витрат. До загального фінансового результату слід віднести підсумки фінансових результатів:

1. Страхової діяльності.

2. Інвестиційної.

3. Господарської.

Прибуток від страхової діяльності – це різниця між доходами від страхової діяльності та витратами страховика на надання страхових послуг.

Прибуток від страхової діяльності може бути збільшено за рахунок зниження собівартості страхової послуги через:

1. Скорочення видатків на ведення справи;

2. Зниження збитковості (збитки у звітному році менше ніж у базовому), (не порушувати принцип еквівалентності між сумою зібраних нетто-премій і сумою фактичних виплат страхувальникам).

Прибуток від страхової діяльності обчислюється (ПСД):

сума в перших дужках – це доходи від страхової діяльності, сума в других дужках – це витрати страховика на проведення страхових операцій, де:

ЗП – зароблені страхові премії за договорами страхування та перестрахування.

КП – комісійні винагороди за перестрахування.

ВП – частки страхових виплат, сплачені перестрахувальниками.

ПЦР – повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів.

ПТР – повернуті суми із технічних резервів, інших ніж резерв незароблених премій.

ВС – виплати страхових сум та відшкодувань.

ВЦР – відрахування в централізовані страхові резервні фонди.

ВТР – відрахування в технічні резерви.

ВВС – витрати на ведення справи.

Заробленою премією страховиком вважається, та премія, яка залишається у нього по закінченні терміну дії договору і відшкодування або виплати з неї не здійснювались через не настання страхової події. Але поки термін договору триває страхова премія складається з двох частин. Тієї, що вважається заробленою і ту, яку на даний момент не можна вважати заробленою.

Страховики приділяють значну увагу незаробленій премії, яка має назву “резерв незаробленої премії”, оскільки від правильності її визначення залежить платоспроможність страховика.

Зароблена премія лежить в основі обчислення прибутку від страхової діяльності.

Сума зароблених страхових премій визначається:

РНП_поч – резерв незаробленої премії на початок звітного періоду;

СП – страхові премії, що надійшли у звітному періоді;

ПП – страхові премії, передані перестраховиками;

РНП_кін – резерв незаробленої премії на кінець звітного періоду.

Фінансовий результат залежить від точності поділу на зароблену та незароблену премії.