20 Койне, піджин, креольські мови, таємні мови

койне - функціональний тип мови, що використовується як основний засіб повсякденного спілкування з широким діапазоном комунікативних сфер в умовах регулярних соціальних контактів між носіями різних діалектів або мов. Вирізняють міські койне і койне ареалу (країни). Роль койне може виконувати наддіалектна форма певної мови, розвинута на базі одного або кількох її діалектів, а також одна з мов, якими розмовляють у цьому ареалі

Піджин — загальна назва мов, які виникли в екстремальній ситуації міжетнічних контактів при гострій необхідності досягти взаєморозуміння. Для виникнення піджина, як правило, необхідно дві чи більше мов.

Зазвичай піджинізовані мови виникали при контактах представників європейської цивілізації з колонізованими народами, або, як лінгва-франка, — в результаті торговельних стосунків. Як правило, ці утворення відрізняються примітивністю і залишаються лише засобами міжетнічного спілкування. Словниковий запас такої мови зазвичай не перевищує 1500 слів. У випадку, якщо піджин буде засвоєний дітьми і стане їх рідною мовою (як це відбувалось, наприклад, з дітьми рабів на плантаціях), він може розвинутись до стану креольської мови.

Крео́льські мо́ви — мови, що сформувалися на базі піджинів і стали рідними (першими) для певної спільноти їх носіїв.

Процес формування піджину (піджинізація) проходить в умовах ситуативно обмежених контактів носіїв мови-джерела з носіями інших не схожих на неї мов. Піджин може стати рідною мовою для деякого етносу, розширюючи при цьому свої комунікативні функції, ускладнюючи структуру, перетворюючись на «нормальну» мову. Процес перетворення піджину на креольську мову називають креолізацією.

Креольські мови поширені в Африці, Азії, Америці і Океанії

ТАЄМНІ МОВИ — штучно створювані мовні підсистеми, використовувані вузькими соціальними чи профес. групами як засіб замкнутого спілкування в їх межах або вияву належності до них. Різновид соціального діалекту.Виникають на основі загальнонар. мови і відрізняються від неї лексикою, у складі якої загальновживані слова мають ін. значення або спотворені переставлянням складів, додаванням до них певних звукосполучень і т. ін.; почасти це запозичення або вигадані «неологізми». Поява Т. м. пов’язана з існуванням замкнутих корпорацій ремісників, жебраків (дідів), декласованих елементів у добу Середньовіччя

21. Літерат́урна мóва — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Норми літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються в усному й писемному мовленні. Літературна  мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу. Літературній мові властиві багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.  За функціональним призначенням - це мова державного законодавства, засіб спілкування у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, культури, мистецтва, засобів масової інформації.

22. Соціолінгві́стика — соціальна лінгвістика — наукова дисципліна, що розвивається на перетині мовознавства,соціології, соціальної психології та етнології. Вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграє мова в житті суспільства. Найважливішими проблемами, що ними займається соціолінгвістика, є соціальна диференціація мови, мова і нація, мовна ситуація, взаємодія мови й культури, двомовність і багатомовність, мова і суспільство, мовне планування, мовна політика тощо.