89.Алфавітне письмо. Виникнення основних алфавітів

Алфавіт - це сукупність букв будь-якого фонграфічного письма, розташованих в історично усталеному порядку.

На даному етапі майже 75% жителів Земної кулі користуються буквено-звуковим письмом.

Нині існує 4 сімї алфавітів: латинська, словянська, арабська і індійська.

В ідеалі алфавіт повинен мати стільки букв, скільки є звуків у мові, але ідеальних алфавітів не існує: в кожній мові відбуваються орфографічні зміни, а система алфавітної фіксації не змінюється протягом тривалого часу. Ця проблема дещо вирішується наявністю складового принципу графіки: сполучення двох букв, яке позначає той чи інший відтінок звучання.

Букви певної мови складають її алфавіт

Алфавіт (від перших двох букв грецького алфавіту альфа і бета, у середньогрецькій вимові віта) - сукупність букв якогось фоногра­фічного письма, розташованих у історично усталеному порядку. Таку ж мотивацію мають і синонімічні назви алфаві­ту — азбука (перші букви кирилиці аз і буки) та абетка (перші букви українського алфавіту а і бе).

Майже 75 відсотків населення Землі користується буквено-звуковим письмом. Нині існує чотири сім'ї алфаві­тів: латинська (30 відсотків), слов'янська (10 відсотків), арабська (10 відсотків) та індійська (20 відсотків), До ла­тинської сім'ї належать 70 алфавітів: 30 європейських, 20 азіатських і 20 африканських.

Латинська абетка, історично — відгалуження етруської абетки, яка у свою чергу виникла з грецької. Виникнення латинської абетки відносять до 7 ст. до н.е. Напрямок письма: спочатку справа наліво і, через рядок, зліва направо, після 4 ст. до н.е. — зліва направо. Форма знаків в основному склалася в 1—5 ст. н.е.

Грецька абетка — абетка, що використовується в грецькій мові для письма з 9 ст. до.р.х. Грецька абетка є подальшим розвитком фінікійської абетки. Вона була найпершою абеткою у вузькому сенсі. На основі грецької було створено латинську та кирилічну абетки. На сьогодні, грецька абетка складається із 24 літери.

Кирилиця (біл. Кірыліца, болг. Кирилица, мак. Кирилица, рос. Кириллица, серб. Ћирилица) — одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких слов'янських алфавітів.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Крім православних слов'ян кирилицю використовували румуни (до об'єднання Волощини з Молдавією (1861)), католики і мусульмани з Боснії (босанчиця), католики з південної Далмації.

Арабська абетка відіграє важливу роль у світі як абетка ісламу і Корану. Вона поширювався разом з поширенням ісламу. На сьогодні арабське письмо є найбільш розповсюдженим у світі після латиниці. Арабську абетку використовують такі мови: арабська, перська, пашту, курдська, урду, малайзійська, джаві