14. Мовознавчі дисципліни, які вивчають мовлення

Сучасні мовознавчі дисципліни, що вивчають мовлення. Останнім часом виникло багато наукових напрямків, мовознавчих дисциплін, об’єктом дослідження яких є саме мовлення в усьому розмаїтті його виявів, реалізацій та складових. Насамперед слід згадати комунікативну лінгвістику, предметом вивчення якої є процеси спілкування людей з використанням «живої» природної мови та всіх необхідних компонентів спілкування. Новою науковою мовознавчою дисципліною, досліджує мовлення є і лінгвогендерологія (гендерна лінгвістика).Вона вивчає характер мовленнєвого спілкування, його стиль, стратегії, тактики, тональність та результативність залежно від гендерних статусів учасників спілкування. Так, встановлено, що чоловічому стилю мовлення та спілкування властива більша предметність, активність, категоричність. Жіночий стиль мовлення відрізняється більшою емоційністю, довірливістю та інтерактивністю. Розділ комунікативної лінгвістики, що вивчає мовленнєві жанри, називається генологією. Мовленнєвий жанр – це тематично, композиційно й стилістично усталені типи висловлювань, що об’єднані спільною метою спілкування. До них відносять: повідомлення, привітання, прохання, докір, похвалу та ін.  Особливості мовленнєвої діяльності людини вивчає також і психолінгвістика, завданням якої є вивчення психофізіологічної основи процесів породження та сприйняття мовлення, тих психічних механізмів, що задіяні при засвоєнні рідної та іноземних мов тощо. Дискурсивна лінгвістика (дискурсологія) має об’єктом свого дослідження дискурс. Дискурс – це не тільки мовленнєвий акт, а все, що має безпосереднє відношення до нього – його адресант і адресат , їх вік, стан, поведінка, зміст повідомлення тощо. Свідченням того, що проблема мови і мовлення залишається досі актуальною, є формування останнім часом нової наукової дисципліни – мовленнєзнавства як розділу лінгвістики, що досліджує організацію мовлення, його інваріантних одиниць, вивчає особливості різних сфер спілкування при «живому» розмовному мовленні.

15. Мова, мислення, свідомість

Мислення — узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві такі процеси, як абстрак­ція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних за­вдань і знаходження шляхів їх розв'язання, висунення гі­потез тощо.

Щодо мови і мислення в науці існували два протилеж­ні й неправильні погляди — ототожнення мови й мислен­ня (Д. Шлейєрмахер, Й.-Г. Гаман) і відривання мови від мислення (Ф.-Е. Бенеке). Представники першої точки зо­ру вважали, що мова — це всього лише форма мислення. А оскільки відомо, що кожне явище має форму і зміст, то мова й мислення разом становлять один об'єкт. Представ­ники протилежного погляду стверджували, що мова й мис­лення між собою абсолютно не пов'язані, мислення не за­лежить від мови, воно здійснюється в інших формах.

Насправді мова й мислення тісно пов'язані між собою, але цей зв'язок не є простим, прямолінійним, тому єд­ність мови та мислення не є їх тотожністю. З одного боку, немає слова, словосполучення, речення, які б не виража­ли думки. Однак мова — це не мислення, а лише одне з найголовніших знарядь, інструментів мислення. З іншого боку, існують й інші форми мислення, які здійснюються невербально (несловесно).

Загалом існує три типи мислення: а) чуттєво-образне (наочно-образне); б) технічне (практично-дійове); в) понят­тєве (словесно-логічне).

Чуттєво-образне мислення — мислення конкретними обра­зами, картинами (в мозку прокручується своєрідний фільм). Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам — собакам, кішкам, мавпам тощо.

Чуттєво-образне мислення властиве всім людям, а особ­ливо представникам творчих професій (письменникам, ху­дожникам, артистам, режисерам, балетмейстерам тощо). Існування цього типу мислення переконливо заперечує по­ширену донедавна думку, що мислення протікає тільки в словесній формі.

Технічне (практично-дійове) мислення — здійснюється без участі мови. Воно, як і наочно-образне мислення, власти­ве вищим тваринам і людині. Німецький філософ Г.-В.-Ф. Гегель, вказав на те, що безпосередня трудо­ва діяльність, скажімо праця каменяра, обов'язково ви­магає мислення. Трудові дії людини, як елементарні дії вищих тварин, осмислені. Так, наприклад, якщо високо підвісити банан, то мавпа, щоб його дістати, ставить ящик, бере в передні кінцівки палку, вилазить на ящик і збиває банан. Практично-дійове мислення притаманне всім людям, але найбільшою мірою спеціалістам технічних професій. Інколи інженеру легше створити нову машину, ніж захи­стити свій проект (важко підбирати потрібні слова та ви­рази).

Поняттєве мислення — здійснюється за допомогою мо­ви. Абстрактні поняття про любов і ненависть, життя і смерть, мову й мислення, науку й культуру, теорію від­носності А. Ейнштейна чи гіпотезу вроджених граматич­них структур Н. Хомського осмислити і передати без уча­сті мови неможливо. Однак слід зауважити, що людина і в цьому випадку не завжди мислить вслух, тобто вимов­ляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою внут­рішнього мовлення ("про себе"), яке відрізняється від зо­внішнього тим, що є згорнутим, зредукованим.

У людей усі типи мислення переплітаються, але пре­валює поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є мова.

Про те, що мова і мислення не тотожні, засвідчують й інші факти. Так, зокрема, мислення не має властивостей матерії, воно є ідеальним, тоді як мова має ідеальний (се­мантика) і матеріальний (звукова оболонка слів, матері­ально виражені граматичні форми тощо) аспекти. Будова мови і будова мислення не збігаються. Мова і мислення оперують різними одиницями (фонема, морфема, слово, речення — поняття, судження, умовивід). Щоправда, ба­гатовіковий процес оформлення й вираження думок за допомогою мови зумовив розвиток низки граматичних категорій, які частково збігаються з деякими категорія­ми мислення (підмет — суб'єкт, присудок — предикат, додаток — об'єкт, означення — атрибут).

Нарешті, ще одним вагомим доказом того, що мова і мислення нетотожні явища, є їх неодночасне виникнення. Історично мислення виникло раніше, воно передує мові. Саме тому й функції мови щодо мислення змінювалися. Спершу мова лише включалася в процеси мислення, допов­нювала практично-дійове і наочно-образне мислення. З ча­сом вплив мови на мислення зростав і мова стала основним знаряддям мислення

16. Внутрішнє мовлення.

Мовлення є не тільки способом вираження думки, але й способом її формування. Спосіб формування й формулювання думки за допомогою мови у кожної людини в процесі спілкування індивідуальний. Однак всі індивідуальності знаходяться в межах трьох способів, якими користується людина, говорячи: а) собі чи іншому, якщо іншому, то б) присутньому в цей момент чи в) відсутньому. Відповідно, зможемо виділити й форми мовлення: внутрішнє, зовнішнє, усна й письмова форми якого реалізуються всередині мовленнєвої діяльності.

Внутрішнє мовлення характеризується тим, що процес оформлення думки відбувається без її вираження - усного чи письмового. Специфіка використання індивідуального коду у цій формі мовлення визначається початковим комунікативним наміром суб'єкта мовленнєвої діяльності спілкуватися з самим собою.

Уміння орієнтуватися в ситуації спілкування – це вміння усвідомлювати:

1)загальний комунікативний намір (мотив) спілкування;

2)завдання мовлення (мету мовлення);

3)особливості адресата (характеристика людини, до якої звертаються);

4)предмет мовлення (про що збираюся говорити чи писати);

5)загальний задум, основна думка (що хочу говорити чи писати).

Основною особливістю внутрішнього мовлення є його предикативність. Інша особливість такого мовлення – це здатність до згортання, граматична аморфність (Л.С.Виготський).