45. Комбінаторні зміни звуків

До комбінаторних змін звуків належать акомодація,

асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") — зміна одно-

го звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування су-

сідніх звуків.

АСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. assimilatio "уподібнення") — артикуляційне упо-

дібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах сло-

ва або словосполучення. Розрізняють декілька різновидів асиміляції:

1) за результатами — повну і неповну (часткову);

2) за спрямуванням — прогресивну і регресивну;

3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, — кон-

тактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).

ДИСИМІЛЯЦІЯ (ВІД лат. dissimilatio "розподібнення") — розподібнен-

ня артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова,

втрата ними спільних фонетичних ознак.

Гаплологія (ВІД гр. haploos "однаковий, простий", logos "слово") —

випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових

або подібних складів.

Наприклад: мінералологія —> мінералогія

Діереза (від rp. diairesis "поділ, розділяння") - викидання звука чи

складу в слові для зручності вимови

Епентеза (ВІД rp. epenthesis "вставка") - поява у словах додатко-

вого звука.

Наприклад: страм із сралг "сором"

Метатеза (ВІД rp. metathesis "перестановка") - взаємна переста-

новка звуків або складів у межах слова.

Наприклад, слово суворий виникло із суровий

Субституція (ВІД лат. substitutio "підстановка") — заміна в запози-

чених словах чужого звука своім.

Позиційні зміни

До позиційних змін належить редукція голосних, оглу-

шення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, від-

ведення назад") — ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і

зміна їхнього звучання.

Наприклад, у словах кленок і клинок [є] в ненаголо-

шеному складі своїм звучанням наближається до [и], а [и]

до [є], так що ці слова звучать однаково: [клеин6к].

Редукція голосних буває кількісною та якісною.

КІЛЬКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголо-

шених складів утрачають силу і довготу, але зберігають

характерний для них тембр.

ЯКІСНА РЕДУКЦІЯ — редукція, за якої голосні ненаголоше-

них складів стають не тільки слабшими і коротшими, але

й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.

Порівняємо звучання голосного, який позначається бук-

Протеза (ВІД rp. prothesis "додання, приєднання") — поява перед

голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшен-

ня вимови.

Наприклад: острый — гострий, у лиця — вулиця.

46 Слово як центральна одиниця мови. Слово та морфема

Більшість же мовознавців уважають, що слово — най, конкретніша мовна одиниця, основна і базисна. Мова — це перш за все мова слів, а не форм чи звуків. Тому-то спроби дати дефініцію слова не припиняються. Наведемо деякі з визначень: "Слово — найважливіша одиниця мови, яка позначає

явища дійсності та психічного життя людини і звичайно однаково розуміється колективом людей, які розмовляють однією мовою й історично пов'язані між собою" (P.O. Будагов);

"Слово — граничний складник речення, здатний безпосередньо співвідноситися з предметом думки" (О.С Ахманова);

"Слово — найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для побудови висловлювань" (Б.М. Головін);

"Слово — мінімальна структурно-семантична одиниця мови, яка виражає своїм звуковим складом поняття про предмети, процеси, явища дійсності, їхні ознаки чи відношення між ними, вільно відтворюється в мовленні і служить для побудови висловлювань" (Д.І. Ганич, І.С Олійник);

"Слово — оформлена за нормами даної мови, неподільна на менші подібні єдності мовна одиниця, що складається із звука чи комплексу звуків і називає певні предмети, процеси і явища об'єктивної дійсності та їх ознаки або тільки вказує на них чи на відношення між ними, або виражає емоціонально-вольові прояви" (Є.В. Кротевич, Н.С. Родзевич).__

Для того щоб визначити слово, очевидно, потрібно його відрізнити від інших мовних одиниць.

Як засвідчують усі вищенаведені визначення, слово — це єдність звучання і значення. Нема слів без звукової оболонки, але й немає слів без значень. Слово — двостороння одиниця: має план вираження (звукова оболонка, експонент) і план змісту (значення). Але ж ці ознаки мають і морфема, і словосполучення. Таким чином, проблема виділення слова (і його визначення) містить два ас-

пекти: проблему окремості слова (визначення меж слова в тексті, що вимагає, з одного боку, відрізнення слова від його частини — морфеми, а з іншого — від сполучення двох чи більше слів) і проблему тотожності слова, його ідентифікацію (встановлення словесної тотожності різних

слововживань). Тут все залежить від того, на що опирається лінгвіст при визначенні меж слова: на написання ("орфографічне слово" — послідовність букв між пробілами) чи на його лексичне й граматичне значення. Англ. To get up "вставати" — одне, два чи три слова? Рос. железная

дорога "залізниця" — одне чи два слова? Проблема тотожності слова охоплює і питання про на-

лежність різних вживань одного звукового комплексу одному слову (розмежування полісемії й омонімії). Так, скажімо, О.О. Потебня в кожному новому значенні бачив інше слово.

Спочатку з'ясуємо, чим слово відрізняється від іншої двосторонньої одиниці — морфеми. Головна відмінність слова від морфеми в його_більшій самостійності, автономності. Слова можна вставити у висловлювання і переставити, тобто слово має позиційну автономність. Наприклад: Це було ранньою весною — Весною ранньою це було — Це було торік ранньою весною. Переставити морфе-

ми в слові неможливо: * Це о-бул ою-ранн ою-весн. Крім позиційної, слову властива й синтаксична автономність. На відміну від морфеми, воно здатне виконувати синтаксичну функцію, тобто бути членом речення чи утворювати самостійно однослівне речення. Саме з самостійністю слова пов'язана його легка відтворюваність