29. . Аспекти вивчення звукової будови мови

Є три аспекти вивчення звуків. Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).

Фізичний аспект. Усі звуки, в тому числі й мовленнєві,- це хвилі, які виникають внаслідок коливання фізичного тіла. Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу, тембр. Сила звука залежить від амплітуди коливань і вимірюється в децибелах. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу і вимірюється в герцах. Довгота залежить від тривалості звучання і вимірюється в мілісекундах. Тембр – звукове забарвлення, що виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного.

Фізіологічний аспект. Цей аспект пов’язаний з безпосереднім творенням звуків. Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату – нижній, середній, верхній. Нижній: легені, бронхи, трахея, діафрагма. Середній: гортань. Верхній: ротова, носова і глоткова порожнини.

Три фази артикуляції: екскурсія (підготовка органів мовлення до вимови звуків), кульмінація (вимова звуків), рекурсія (повернення органів мовлення у вихідне положення).

За участю в артикуляції органи мовлення поділяються на активні і пасивні. Активні (рухомі) – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння, язичок. Пасивні (нерухомі) – зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа. Артикуляційна база – це пристосування органів мовлення до вимови звуків рідної мови. Накладання артикуляційної бази однієї мови на іншу приводить до створення акценту.

Лінгвістичний аспект – це функція звуків в мові (фонетичні процеси).

30. Біологічний аспект дослідження звукової будови мови

Спеціально створених природою органів мовлення немає. Звуки творять органами, які виконують життєво важливі фізіологічні функції. Творення ними звуків мовлення — це, так би мовити, їхнє додаткове навантаження. Тому терміни органи мовлення, мовленнєвий апарат є умовними.

31 Артикуляційна база мови.

Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією (від лат. articulatio "вимовляння").

В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію, куль­мінацію і рекурсію.

Екскурсія (від лат. excursio "вибігання, вилазка"), або приступ, — початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука.

Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а пе­ред вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини.

Кульмінація (від лат. culmen "вершина"), або витримка, — поло-' ження органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Рекурсія (від лат. recursio "повернення"), або відступ, - повер­нення органів мовлення у вихідне положення.

За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні.

Активні органи рухомі, вони виконують головну робо­ту при творенні звуків. До них належать язик, губи, ниж­ня щелепа, м'яке піднебіння та язичок (у широкому розу­мінні творення звуків, тобто з урахуванням середнього і нижнього поверхів мовленнєвого апарата, сюди відносять ще діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й зв'язки).

Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні зву­ків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли,

Артикуляція у кожній мові має свої особливості. Так, для англійської мови характерне напружене положення губ і розслаблення передньої частини язика. В українсь­кій мові більшість приголосних утворюється зближенням передніх частин органів мовлення ( губи, передня частина язика, верхні зуби). В англійській мові — більш далеке, більш заднє творення звуків (язик наближається до аль­веол). Французьке [г] твориться вібрацією маленького язич­ка, тоді як українське [р] є передньоязиковим. Польське м'яке [s'] відрізняється від [с'] українського шепелявіс­тю. Німецький приголосний [h] вимовляється з придихом, а перед початковим [а] в німецькій мові має місце вибух без голосу, так званий Knacklaut (Apfel f'apfel]). У грузин­ській мові приголосні [n], [m], [к] вимовляються напру­жено і з придихом. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляцій­ною базою.

Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявля­ється в акценті. Так, представникам неслов'янських мов важко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російсь­кому мовленні іноземців часто можна почути нужно при­ходиш, трудно писат тощо), а в українців виникають певні труднощі у вимові англійських інтердентальних [3], [0], французького увулярного [г] тощо.