79 Типологічне мовознавство.

(За Карпенком) Фонологічна та синтаксична типологія. Безпосе­реднім наслідком, необхідним результатом розгляду не лише загального типу мов, а й часткових типів їх є класифікація. Якщо констатується, наприклад, що в одних мовах склад збі­гається з морфемою й фонемою, а в інших не збігається, то тим самим всі мови поділяються на дві групи, здійснюється певна класифікація їх. Такого роду класифікації називаються т и п о л о г і ч н и м и. В принципі вони можуть спиратись на різноманітні мовні ознаки. Але зрозуміло, що вагомість цих ознак для організації мови є неоднаковою. Тому типологічні класифікації мов спираються на найістотніші прикмети їх. Так, на фонетичному, рівні досить істотним є поділ мов на складофонемні та фонемні й виділення серед останніх консонантного та вокалічного типів. Про консонантний тип мови говорять у тих випадках, коли в її фонемному складі понад 70 % приголосних фонем. Якщо ж серед фонем мови 30 % чи більше складають голосні, то такі мови зараховуються до вокалічних. Українська мова, що має не більше шести голос­них і не менше 32 приголосних фонем, належить до кон­сонантних: тут співвідношення голосних і приголосних — 15 % і 85 %. А ось давньоруська мова належала до вокаліч­ного типу: тут до зникнення носових голосних існувало 11 або 12 голосних фонем і тільки 24 приголосних фонеми (співвід­ношення — 34 % і 66 %). Індоєвропейська ж прамова в дав­ніші періоди свого існування була консонантною. Як бачимо, фонологічний тип мови є досить рухливим, що знижує його класифікаційну вартість. (Маслов виділяє також): Для фонологической типологии самий суще-ственньїй признак — характер основной фонологической единицьі языка. Там, где в качестве такой единицьі выступает фонема, мы гово­рим о языках «фонемного строя» (к этому типу принадлежит большинство языков мира). Там же, где основной фонологической единицей оказывается слог (силлабема) или финаль и инициаль слога, мы гово­рим о языках «слогового строя». Другая важная черта— просодическая характеристика слога и слова: тональные, или полито-нические, язки противопоставляются монотоническим , языки со свободньш словесным ударением — языкам с разными ти­пами фиксированного и полуфиксированного ударения и таким, в которых словесного ударения практически нет или оно является лишь потенциальньш. Далее языки различаются по использованию тех или иных дифференциальных фонологических при­знаков: «слоговые» языки — по характеру инициалей и финалей слога, а «фонемные» — по степени разработанности и богатства фонемного инвентаря и специально репертуара гласних и согласннх фонем и по относительной частоте употребления тех и других в тексте.

На синтаксичному рівні найвагомішим є розрізнення трьох типів будови речення — номінативного ергативного та актив­ного. Номінативна будова "речення властива більшості мов світу— значній частині індоєвропейських мов, а також тюркським, фінно-угорським та семіто-хамітським мовам. Вона розрізняє називний та знахідний відмінки, причому підмет завжди стоїть у називному відмінку, а прямий додаток — у зна­хідному. Ергативна ж будова речення притаманна кавказьким мовам (також баскській), деяким індіанським мовам Америки та ін. Тут дуже сильно виражена взаємодія, взаємопідпоряд-кування підмета і присудка, а один і той же відмінок, що іме­нується абсолютним, є виразником суб'єкта (підмета) при не­перехідному дієслові та виразником об'єкта (додатка) при пе­рехідному дієслові. Суб'єкт же перехідного дієслова вираже­ний власне ергативним відмінком чи якимось іншим непрямим. Називним відмінком він у цьому випадку бути вираженим не може.

Отже, ергативна будова речення протиставляє перехідні та неперехідні дієслова, кладучи це протиставлення в основу свого синтаксису. Активна ж будова речення прита­манна дуже невеликій кількості мов (зокрема деяким індіан­ським мовним сім'ям Північної Америки — сіу та ін.). Вона ґрунтується на протиставленні дієслів із значенням дії та ста­ну, причому один і той же відмінок передає значення суб'єкта при дієсловах стану і значення об'єкта при дієсловах дії. Суб'єкт же при дієсловах дії виражається особливим активним відмінком. Як бачимо, активна будова речення має значну типологічну схожість з ергативною. Номінативна ж будова речення, на відміну від ергативної та активної, виражає суб'єкт одним і тим же називним (номінативним) відмінком незалежно від характеру дієслова. Визначний внесок-у розроблення син­таксичної типології мов належить відомому радянському мо­вознавцю, академіку І. І. Мєщанінову.