62.Синтаксис як розділ граматики. Одиниці синтаксичної системи мови

Синтаксис (також синтакса, складня, грец. σύνταξις — «розкладання по полицях») — розділ граматики, що вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному (історичному) перекрої.

Синтаксис • граматична будова речень та словосполучень у мові та закономірності їхнього функціонування в мовленні; • галузь мовознавства, розділ граматики, що вивчає закономірності сполучення слів і предикативних одиниць у реченні, будову, ознаки й типи речень і висловлень. Розмежовують: синтаксис словосполучень, який установлює синтаксичні властивості окремих слів як частин мови, тобто правила їхньої сполучуваності з іншими словами; синтаксис речень, спрямований на дослідження типів, ознак речень, зв'язків слів і сполук у складі речення і висловлення.

Одиниці синтаксису

Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.

В українській мові основою типового речення є підмет у його зв'язку з присудком (Учень читає, так званенепоширене речення), навколо яких згуртовуються у поширеному реченні його другорядні члени: означення й прикладки в групі підмета, та додатки і обставини в групі присудка (Білявий учень-шестикласник уважно читає при столі книжку). На вираз синтаксичних і значеннєвих стосунків слова речення перебувають поміж собою у зовнішньо-формальних зв'язках підрядності (за традицією шкільної граматики, так звані погодження, — узгодження, керування, прилягання й тяжіння) або сурядності (поміж однорідними членами речення: Учні й студенти читають і вчаться).

Висло́влювання (мовозна́вство) — мовленневий твір, створений мовцем в процесі конкретного мовленневого акту. Розглядається в контексті цього мовленневого акту як частина дискурсу (тексту).

У процесі спілкування люди не просто будують речення, а використовують ці речення для виконання таких дій, як інформування, прохання, порада, питання, наказ, попередження, обіцянка, вираження вдячності і т.ін. Все це — мовленнєві акти. В мовленнєвих актах використовуються речення; але мовленнєві акти і реченнями — різні поняття .

Теорія мовленнєвих актів розглядає мовленнєве спілкування як один із різновидів цілеспрямованої поведінки, яка підпорядковується певним правилам.

63. Словосполучення як мінімальна синтаксична одиниця

Словосполучення - єдність 2-х чи більше повнозначних слів, обєднаних синтакстичним звязком. Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова та способи її реалізації.

валентність слова - здатність його вступати в синтаксичні звязки з іншими словами.

У мовознавстві на разі ведуться активні дискусії щодо словосполучення: вчені дають неоднакові його визначення.

Словосполучення бувають синтаксичними і фразеологічними.

Синтаксичні словосполучення зберігають вихідне значення слів-компонентів: бити скло, бити в бубон :)

У фразеологічних словосполученнях лексична самостійність компонентів є ослабленою або втраченою: байдики бити.

Звязок між словами в словосполученні і реченні будується за принципом підрядності (нерівноправна залежність компонентів) або сурядності (рівноправна залежність компонентів). Сурядні звязки є відкритими, підрядні ж - закриті: підр. звязок здатен обєднувати в складі словосполучення лише 2 повнозначні слова, тоді як сурядний - від 2.

В мовознавстві на разі ведуться активні дискусії щодо того, чи можуть словосполучення, обєднані сурядним звязком називатися словосполученнями, і все більше вчених доходять висновку, що будь-яке поєднання 2-х чи більше повнозн. значеннєво повязаних слів є словосполученням. Звязок в словосполученнні може бути сильним (коли слово вимагає поширення і не є самодостатнім(відчувати спрагу) чи слабким - який визначаються лише частиномовною залежністю.

За структурою словосполучення можуть бути двочленними, тричленними або чотиричленними, причому останні утворюються на основі подвійного чи потрійного сильного звязку.

Підрядні словосполучення бувають предикативними (які містять присудок: пташки співають, поле зеленіє) чи непредикативними: зелене поле, спів пташок. Деякі мовознавці зараховують предикативні словосполучення до речень, але по-перше, словосполучення виділяються з речень як компоненти: Як гарно в полі пташки співають! По-друге, речення має інтонаційне вираження, чого не має словосполучення.

Залежно від головного слова, словосполучення бувають:

- іменні

- дієслівні

- прислівникові

Підрядні словосполучення, за характеристикою залежного слова, бувають:

- атрибутивні (подр. слово називає ознаку: великий успіх)

- обєктні (залежне слово стає обєктом: написати твір)

- релятивні (підр. слово називає те, чого немає в головному слові: швидко текти)

Синтаксичні звязки в словосполученні:

- узгодження

- керування

- координація - взаємна супідрядність підмета і присудка, двобічний звязок, що поєднує узгодження і керування (соловейко щебетав)

- прилягання

- тяжіння - узгодження предикативного означення з підметом (Вчитель повернувся задоволений)

- інкорпорація - поєднання слів-коренів (чукотська мова)

- замикання - побудова, яка вимагає дистантного розташування повязаних слів (німецька мова)

- ізафет - атрибутивне словосполучення двох іменників, перший з яких є означенням, але показник звязку знах. в другому слові. характерний для тюркських мов.