72.Генеалогічна класифікація мов світу

Генеалогічна класифікація мов

Класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості. Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонетичних, граматичних і лексичних відповідностей, що закономірно повторюються у споріднених мовах. Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (напр., сучасні слов’янські мови походять від колишньої спільнослов'ян, або праслов'янської, мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін державних. кордонів, етнічних змішування і т. ін. Споріднені мови об'єднують у підгрупи, групи (гілки), сім'ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім'ї). Напр., українська мова належить до східнослов'ян. підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов, яку окр. вчені об'єднують разом з ін. родинами в ностратичну (бореальну) надродину.

На відміну від плюраліст, типологічної класифікації мов, генеалогічна класифікація мов існує у вигляді єдиної схеми для кожної окр. родини й інколи схематично зображується у вигляді генеалогічного дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх подає схема.

Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об'єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетнічних та міжмововних контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна генеалогічна класифікація мов у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші: індоєвропейська, афразійська (стара назва — семіто-хамітська), уральська з фінно-угорським (угро-фінським) та самодійським відгалуженнями, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська (ост. три родини часом об'єднують в одну алтайську, до якої деякі вчені відносять і корейську мову), картвельська, абхазько-адигейська, нахсько-дагестанська (їх інколи об'єднують в одну родину кавказьких, або іберійсько-кавказьких, мов), дравідська, чукотсько-камчатська, ескімоськоалеутська, тибето-китайська (сіно-тибетська), тайська (таїкадайська), австразійська, австронезійська (стара назва — малайсько-полінезійська). На о. Нова Гвінея під назвою папуаські мови відомо від 13 до 20 мовних родин і багато ізольованих мов. Мови аборигенів Австралії й Тасманії з погляду їхньої генеал. класифікації вивчено недостатньо. В Африці, крім згаданої афразійської родини, поширені родини конгокордофанських (нігеро-кордофанських), нілосахарських і койсанських мов. Мови тубільців амер. континенту об'єднуються в родини: надене, алгонкіно-мосанську, пенутіанську, хокальтекську, каддо-ірокезьку, сіу, мускогі-натчезьку, юто-ацтекську, майя-соке-тотонакську, отомангську, чибчанську, аравакську, карибську, кечуа-аймара, же(жес), тупі-гуарані та ін. Окр. мови не піддаються Г. к. м., залишаючись ізольованими представниками своїх родин. До них належать баскська, кетська, бурушаскі, нівхська, айнська, керекська та ін., які іноді включаються до ін. родин. У мовних родинах окр. групи можуть бути представлені лише однією мовою. Так, в індоєвроп. родині албанська, вірменська та грецька мови є самост. відгалуженнями кол. праіндоєвроп. мови.

Прихильники визнання існування гіперсімей об'єднують індоєвроп., урал., тюрк., монг., тунгусо-маньчж., дравід., картвел. та афразійську родини в ностратичну надродину, до якої деякі вчені відносять ще чукотсько-камчатські, юкагірську, нівхську, корейську та японську мови, а також ескімосько-алеутські, еламську та етруську. Ностратична гіпотеза не є загальновизнаною серед лінгвістів.