29. Система «філософії духу» б.Кроче.

Згідно Кроче, спроба Гегеля і гегельянців осягнути за допомогою єдиного принципу пояснення природу та історію виявилася неспроможною, і вона з самого початку повинна була стати такою, бо суть і задум філософії слід обмежити "чистої філософією духу".

Кроче стверджував, що у філософії Гегеля треба відкинути насамперед панлогізм, тобто спробу підпорядкувати філософської логіці, яка універсалістськи розуміється, природу та історію. Це потрібно зробити за наступною головною основою: природа, як і історія, в чистому вигляді взагалі не існують для філософії. Її єдиний і специфічний предмет-дух. Дух розгортається, здійснює себе, проходячи чотири щаблі, два з яких теоретичні, а два практичні: дух як інтуїція (естетична ступінь); дух як синтез загального та індивідуального (логічна ступінь); дух як воля одиничного, індивідуального (економічна ступінь); дух як воля всезагального (етична ступінь). Чотири ступені духу в зображенні Кроче стають об'єктом дослідження в чотирьох "блоках" його філософської системи, у свою чергу втілених у таких головних творах італійського неогегельянця: "Естетика як наука про вираження і загальна лінгвістика" (1902), "Логіка як наука про чисте поняття "(1905)," Філософія практики. Економіка і етика "(1909). Кроче, вже в ранніх роботах цікавився проблемами історії, в 1917 р. опублікував четвертий том, що доповнює "чисту філософію духу" - "Теорія та історіографія історії". (В конспекті Решетника 4 частини філософії духу Кроче: 1) естетика; 2) логіка; 3) етика; 4) історіографія. Тобто за назвами робіт.)

Відмітна особливість неогегельянства Кроче - прагнення покласти в основу філософії духу вчення про інтуїцію і, відповідно, естетику як дисципліну, що досліджує, згідно Кроче, інтуїтивне пізнання і його "виразну" сторону. Центральна роль слова серед "засобів вираження" обумовлює те, що естетика як "наука про висловлення" об'єднується з "загальною лінгвістикою". Логічний щабель духу (на противагу гегелевскому панлогізму) трактується як вторинна, залежна. Бо поняття залежать від інтуїції, що дозволяє осмислити таку важливу для Кроче проблему "конкретності поняття". Чим же є поняття емпіричних наук, як не узагальненням інтуїтивно даного різноманіття змістів і відволіканням від них? А якщо поняття відірвати від інтуїції, то вони стануть порожніми, формальними - вони не будуть "працювати", виконувати свої практичні і теоретичні функції. Якщо перехід від інтуїції, відповідно естетики, До понятійному синтезу, відповідно до логіки, характеризує рух духу на теоретичних щаблях, то перехід від одиничної волі, відповідно економіки, до загальної волі, відповідно до етики, визначає дух в його "практичних" формах. Першість економіки, як підкреслюють деякі дослідники, говорить про вплив марксизму на позицію Кроче.

Дійсно, Кроче познайомився з марксизмом завдяки своєму вчителю, відомому італійському марксистові А. Лабріоли і вже на самому початку століття присвятив історичному матеріалізму особливий твір - "Історичний матеріалізм і марксистська економіка" (1901, російський переклад - 1902). З цього твору ясно, що Кроче в основному критично ставився до історичного матеріалізму, відмовляючи йому в ролі філософії історії, методу історичних наук, на яку той завжди претендував. Головна розбіжність Кроче з марксизмом коренилася саме в розумінні економіки. Якщо марксизм трактував економіку перш за все як сукупність незалежних від свідомості відносин людей в області виробництва, привласнення і розподілу, то Кроче вважав економіку головним чином сферою духу. При цьому не можна забувати, що "економічний щабель" духу - як перший з практичних - повинний надбудовуватися над теоретичними ступенями естетики та логіки. Якщо не буде зрозуміло, що в економіці панує особливий дух, тобто приватні цілі, бажання, інтереси людей і груп (і що економіка тісно пов'язана з іншою областю духовного - юридичною діяльністю), то буде закритий шлях до ефективного регулювання економічних сфер та управління ними.

Друга частина "філософії практики" Кроче присвячена проблемам моралі - але вона спирається на дослідження "економічного духу". Етика Кроче суперечлива, причому протиріччя етичного розуміння певною мірою характерно для системи Кроче в цілому, як і для вчень інших послідовників німецького класичного ідеалізму. З одного боку, слідуючи настроям XX ст., Кроче хотів би послабити суворість і примусовість загальних моральних норм і принципів, "поданих заповідей", що ззовні нав'язуються індивіду, і підкреслити можливість свободи людського вибору також і в області моральної дії. З іншого боку, при будь-якому аналізі дій індивіда - у сферах пізнання, естетики, економіки, права, етики - Кроче як послідовник Гегеля встановлює першість "універсального принципу". Трактування гегелівської діалектики в системі Кроче відзначена такою ж двоїстістю. З одного боку, висловлюючи загальну тенденцію неогегельянства XX ст., Кроче звертає пильну увагу на гегелівське вчення про суперечності. Однак, з іншого боку, на відміну від Гегеля, Кроче переносить акцент з синтезу протилежностей на їх відмінність, яке і оголошується двигуном, принципом саморуху всього сущого.