76.Ф.Ніцше: «Воля к власти». Нігілізм.

Суть оригінальної концепції волі до влади випливає з критичної вимоги філософа про "переоцінку всіх цінностей". Від осмислення "помилкових"цінностей сучасного йому світу Ніцше переходить до аналізу його найглибших буденних підстав, вбачаючи останні в приматі ratio, домінуванні істини над життям, що, на його погляд, є головним симптомом занепаду останнього, бо тільки життя може і повинне бути кінцевою метою всіх людських прагнень: "єдиною метою моєї волі". Це життя він розуміє у вигляді потоку, вічного й абсолютного становлення, в якому немає ні кінцевої мети, ні логіки, а є лише безглузда послідовність складних комбінацій і гра випадкових сил. Становлення недоступне, по Ніцше, якому-небудь розумному тлумаченню і в принципі непізнаване. Єдине, що можна про нього сказати - це те, що воно є результат суперництва між енергіями, між центрами сили або центрами влади, що змагаються - волями, кожна з яких прагне стати сильніше і "які постійно або збільшують свою владу, або втрачають її". "Всі "завдання", "цілі", "сенс"- тільки форми вираження і метаморфози однієї і тієї самої волі, яка притаманна кожному процесу - волі до влади".

Воля до влади – це воля до життя і самоствердження. Становлення є, таким чином, безперервне зусилля до зростання життя, росту, як умові його збереження. Це зусилля становлення, "жага життя" і є воля до влади як внутрішня сутність буття. "Жити значить постійно відштовхувати від себе щось, що збирається померти; жити означає бути жорстоким і невблаганним до всього, що слабке і старе в нас". Воля, яка є рушійною силою світового становлення, притаманна всьому живому, що прагне до виживання. Людина, як і людство в цілому, перетворюються у свого роду складне угруповання центрів природних сил, що постійно змагаються між собою за ріст "почуттів влади". Будучи частиною універсальної життєвої сили і вираженням єдиного життєвого принципу, людина, як і будь-який складний механізм, відрізняється різноманітністю і неоднозначністю її прояву, де кожна з безлічі "волей до влади" має свій спосіб вираження. Первинними і найбільш природними тут є афекти, і тільки за ними йдуть вже інтелект і мислення, які є не більш ніж "тільки виразом прихованих за ними афектів, єдність яких і є "воля до влади". Пізнання, будучи "перспективним вченням про афекти", за Ніцше, тим сильніше, чим сильніше управляє ним воля. Пізнання – це тільки засіб волі до влади. Ніцше ставить фізичну, інстинктивну сторону в людині вище, ніж духовну, яка є лише надбудовою над істинним фундаментом - життям тіла.

Ніцше говорить про нігілізм в широкому розумінні – про європейський нігілізм. Нігілізм може мати двояке значення: А.Нігілізм як знак підвищеної міці духу: активний нігілізм. В.Нігілізм як падіння і регрес міці духу: пасивний нігілізм. Переоцінка всіх цінностей – це радикальний виклик і гасло ніцшеанського нігілізму.

77.Ф.Ніцше: «Генеалогия морали».

Уже в передмові до памфлету Ніцше, упевнений у тім, що думки ці виникли в ньому не розрізнено, не довільно й не випадково, що відбулися вони від загального кореня, глибокої потреби, основної волі пізнання життя, чітко визначає напрямок і ціль філософського дослідження. Питання ставиться в такий спосіб: звідки власне ведуть свій початок добро й зло. Ніцше відносить поняття добра й зла до сугубо людських винаходів і розглядає їх з історичної й психологічної позицій: "...при яких умовах винайшла людина ці визначення цінності - добро й зло? і яку вони самі мають цінність?

Ніцше починає досліджувати психологічний механізм генезису моралі, і вже перші результати показали необґрунтованість претензій на незаперечну абсолютність моральних цінностей.

Насамперед , мораль - це механізм панування над собі подібними. По-друге, неприпустиме змішування аристократичної моралі сильних з мораллю рабів, невдах. Народна мудрість говорить: той, хто не вміє дати дурних прикладів, дає гарні ради. Слабкому нестерпно усвідомлювати себе слабким перед особою сильного, тому знищити сильного - мета його самозбереження. "У той час як аристократична мораль самодостатня у своїй позитивності, мораль рабів заперечує в принципі все, що не є її частиною, що відмінно від її: у своєму не^-я раби знаходять творчість". Цей перевертыш дає ефект відбитого болю й досади проти сили, здоров'я, любові до життя. Приховуючи досаду, починають говорити про чесноту, з безкорисливість, самопожертві, покірності й смиренності.

Якщо ми уважніше проаналізуємо психологію пустельника, то і за зовнішньою оболонкою безкорисливості й байдужості до мирських благ ховається воля веліти й панувати, прагнення довести свою перевагу. Його мораль - єдиний засіб закабалити інших, її джерело - заздра злість. І якщо мораль сильних - відвага, щедрість й індивідуалізм, то мораль невдах і філістерів - демократія й соціалізм. При цьому йдуть у хід й "метафізичні обґрунтування", що відкривають вищі мири, щоб оббрехати земний мир, вивалити його в бруді й оголосити "чистої кажимостью".