43.Вчення а.Шопенгауера і ф.Ніцше про людину.

До Шопенгауэра про людину говорили як про мікрокосм. Він перевернув це положення й установив, що мир - це макроантропос. Всі революційні пориви, як вважав Шопенгауэр, всі прагнення позбутися від традиційних установлень - результат "виходу" звіриної природи людини.

У європейській традиції Шопенгауэр, можливо, був першим мислителем, що показав, яку величезну роль в існуванні людини грає статевий інстинкт. Він відзначав, що люди перебувають у кріпосній залежності від сексу, а статевий акт - це вузол миру. Сама людина - це втілений статевий інстинкт. Що стосується статевого потяга, те це попросту "сутність нашої культури". Він виставив як основу , вольову здатність людини, що дозволило мислителеві поринути в сфери несвідомого, розглянути в психіці не тільки її інтелектуальну зону. Шопенгауэр створив цілісну, всебічно розроблену метафізичну систему, загальна спрямованість якої зводилася до того, щоб довести висунутий їм теза про неутолимости й даремності волі до життя й неминучості страждання людини.

Оскільки людина беззбройна перед особою навколишнього світу й не може пристосуватися до нього, то в ньому сформувалася здатність до вимикання своїх власних органів і заміні їхніми штучними пристосуваннями. Все це істотно підриває первородну инстинктуальную природу людини. Розум, стало бути, це не особлива споконвічно властивій людині духовна сила. Це жалюгідний результат тривалого вимикання базисних здатностей людей. Говорячи словами Шопенгауэра, до такого результату приводить "заперечення волі до життя"...

Ніцше розглядає звичайну людину як соціальну мавпу, істоту як завгодно розумне, але не вільне у своїх діях, замкнене в клітці забобонів й ілюзій, нав'язаних йому вихованням, утворенням і всією схемою побудови суспільства. Так певна людина дійсно подібна до вимуштруваної тварини, що живе не своєю волею, але деякими стереотипами. Той же, хто зуміє здійнятися над суспільством, нав'язаними законами, а головне над собою, той, хто звільниться від забобонів, стане надлюдиною й богом серед тварин.

Ніцше також виділяє стадії або стани розвитку людської істоти. Це стану верблюда, лева, що ричить, і дитини. Стан верблюда - звичайне для більшості людей. У ньому людина найбільше відповідає поняттю соціальної мавпи, покірно переносячи тяготи й позбавлення, що накладають на нього суспільством і законами. Він живе у владі звичок, вимог і думок, не керуючись своєю волею й розумом; Тоді виникає протест проти суспільства і його обмежень, бунт. Це стадія лева, що ричить. З гарячністю й поспішністю людина позбувається від своїх прихильностей і забобонів і кидає виклик суспільству, намагаючись навчитися жити своїм розумом і волею. Ті ж, хто готовий іти далі, розвиваються до стану дитини. У ній вже немає агресії, але є примирення й компроміс із миром. Подібно тому, як дитина не зв'язана багатьма законами, але не намагається боротися з миром, а йде по шляху до вдосконалювання себе, так і людина, по думці Ніцше, переборює себе й нав'язане йому, але не намагається знищити інше, а живе в примиренні з ним.