69.Г.Ріккерт: «Философия жизни» (1920).

Зміст цієї роботи не призначався спочатку до опублікування у вигляді окремої книги. Він відшукує поняття, панівне над модними думками і стоїть на передньому плані філософських інтересів, щоб таким шляхом, можливо, вийти за межі моди. Таким поняттям є «філософія життя». Ріккерт наголошує, що найбільш поширені, що заслуговують серйозного ставлення до себе філософські устремління того часу найкраще можуть бути підведені під поняття філософії життя (юний Гегель, Шопенгауер, Ніцше, Бергсон, Джеме, Зіммель, дільтей, шелер, шпенглер). Він намагався зайняти по відношенню до них критичну позицію, цим хотів би в той же час вказати на філософію життя, як на необхідне завдання, вирішення якої, однак, повинно дати більш ніж філософію одного лише життя. Отже, головна мета цієї книги - показати, що при філософствуванні про життя одного тільки життя ще мало. Підводячи зображувану і критиковану тут філософію під поняття модної течії «філософія життя», він не хочу зовсім вже одним цим зробити суд над нею. Прихильники їх, звичайно, будуть протестувати проти характеристики їх поглядів як модних думок, а так як більшість з них не пережило поступового виникнення сьогоднішньої моди, то їх важко буде переконати в тому, що мова йде тут про моду. Щоб розуміти це, автор знайомить з філософією тих часів, коли вчення про життя ще не було в моді.

«Під філософією життя не слід розуміти філософію про життя, як деякої частини світу, поряд з якою існують ще інші частини, так як це саме по собі не склало б цілої філософії життя; далі не слід розуміти той рід "життєрозуміння", який прагне до пізнання сенсу людського життя, так як в цьому не було б нічого характерного саме для нашого часу». Для сучасної філософії життя характерна скоріше те, що вона намагається тільки за допомогою самого поняття життя побудувати ціле світо-і життєрозуміння. Життя має бути поставлене у центр світового цілого, і все, про що доводиться трактувати філософії, має бути співвіднесеним з життям. Система філософії життя може бути тому побудована тільки на основі системи цінностей.

Ріккерт говорить, що ми стоїмо перед кінцем філософії одного лише життя, саме це він передвіщає цією книгою.

70.Е.Кассірер: «Опьіт о человеке».

Самопізнання - вища мета філософського дослідження. Перші кроки інтелектуального та культурного життя людини можна представити як свого роду розумове пристосування до безпосереднього оточення. Але в міру розвитку культури виявляється і протилежна тенденція людського життя. У самих ранніх проблисках людської свідомості ми знаходимо вже інтровертивну позицію, яка супроводжує і доповнює екстравертивну. Простеживши подальший розвиток людської культури з цих засад, ми побачимо, як ця інтровертивна точка зору поступово виходить на перший план. Відтепер самопізнання вже не просто предмет допитливих роздумів, а один з основних обов'язків людини.

Ось в якій ситуації, за Кассірером, знаходиться сучасна філософія. Кожен окремий мислитель дає нам свою власну картину людської природи, проте вони мають довільні припущення, і як наслідок сучасна теорія людина втратила свій ідейний стержень. Метафізіка, теологія, математика і біологія послідовно брали на себе керівництво роздумами про проблеми людини і визначали загальну лінію дослідження. Реальна криза цієї проблеми дала себе знати тепер, не має визнаного авторитету, до якого можна було б звертатися. Теологи, вчені, політики, соціологи, біологи, психологи, етнографи, економісти - всі підходили до проблеми зі своєї точки зору. Неможливо було з'єднати і уніфікувати всі ці приватні аспекти і перспективи.

Людина, за Кассірером, не розглядається як проста субстанція, суща в собі і здатна до самопізнання. ЇЇ єдність розуміється як функціональна єдність. Людина – це перш за все тварина розумна, але така тварина, якій притаманна властивість створення символів (людина – «тварина символічна»). Функціональне коло людини більш широке, але справа тут не тільки в кількісних, але і в якісних змінах. Людина зуміла відкрити новий спосіб пристосування до оточення. У людини між системою рецепторів і ефекторів, які є у всіх видів тварин, є і третя ланка, яку можна назвати символічною системою. У порівнянні з іншими тваринами людина живе не просто в більш широкій реальності - вона живе якби в новому вимірі реальності. Людина живе не тільки у фізичному, а і символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія, наука, історія – це частини цього універсуму, це символічні форми, кожна з яких по-своєму «символізує» і тим самим впорядковує дійсність. Фізична реальність якби віддаляється в міру того, як росте символічна активність людини. Символи, як результат діяльності трансцендентальної чуттєвості, надають почуттям духовного, загальнозначущого вираження і смислу. Лише завдяки багатоманітності символічних форм, ми спостерігаємо, розуміємо, діємо, оцінюємо дійсність.