50.Історико-філософська концепція в.Дільтея.

Становлення філос. Поглядів Дільтея на історію відбувалось під впливом Куно Фішера, Канта і Лессінга. Праці: «Життя Шлейєрмахера», «Біологічно-літературний нарис загальної історії філософії», «Історія молодого Гегеля».

Предмет філософського аналізу Дільтея - історія. Дільтей поставив перед собою завдання кантівської-го масштабу - дати критику історичного розуму, показати, що пізнання історії - це пізнання особливого роду, це переживання, інтерпретація, тлумачення історичних фактів. Пізнати історію зовсім неможливо методами природничих наук. Для законів і-категорій науки історична реальність невловима і, в принципі, незрозуміла, а те, що в історії зрозуміло - нецікаво й банально. Історія - самий загадковий феномен, і людина весь час відчуває потребу його розгадати.

Розробляючи свою історико-філософську концепцію, Дільтей визначає історико-філософський процес як «анархію філософських систем». «Заснована на свідченнях історії свідомість безмежної багатоманітності цих систем знаходиться у повному протиріччі з претензіями кожної з них на загальнозначущість, і це протиріччя значно сильніше живить дух скептицизму, ніж будь-яка систематична аргументація. Чи оглянемось ми назад, чи навколо себе, скрізь ми бачимо в хаотичному безладі безмежну багатоманітність філософських систем І завжди із самого свого зародження, вони виключали і заперечували одна одну. І проблиску надії не видно на перемогу тої або іншої».

51. Філософія життя г.Зіммеля.

Така установка визначила коло проблем, найбільш значимих для філософії життя питання антропології, культурологии філософське осмислення життя у творчості. Провідними категоріями даного напрямку є "життя" й "воля", які, фактично, заміняють собою категорію буття. Життя трактується як первинна реальність, цілісний процес, подальша диференціація якого дає всю розмаїтість явищ і подій. При цьому в даному філософському напрямку категорія життя досить невизначене й допускає численні варіанти розуміння від визначення життя як волі до влади (Ф Ніцше), життєвого пориву (А. Бергсон), до її розуміння як потоку переживань (Г. Зіммель).

Георг Зіммель (1858-1918) визначає життя диференціюється й знаходить стійкість, що стає завдяки створеними нею формам, які обмежують хаос що стає. Визначає Життя як поривання, чисту і безформну «вітальність», що втілюється в самообмеженні утворених ним самим форм. Життя існує, виступає на «вітальному»(органічному) й «трансвітальному» (над органічному) рівнях. На першому рівні такою формою і межею є смерть , яка не приходить ззовні – життя несе її в самому собі. На трансвітальному рівні життя долає власну обмеженість, знаходить форми "більше - життя" й "більше - ніж-життя", які можна розуміти як форми культури. Породжені життям форми культури, стаючи згодом перешкодою для розвитку життя, знищуються й заміняються новими. Усвідомлення неминучості зміни форм культури, що відбиває конфлікти між душею й духом, формою й змістом, суб’єктивною і об’єктивною культурою, особистим і загальним і т.д. , виростає в трагедію культури. Конфлікт життя і культури не може бути примиреним: життя не здатне виразити себе поза культурою, а культура не здатна дати життю адекватне вираження. У цьому і полягає трагедія культури.

М. Зіммель думав, що боротьба життя проти свого оформлення потенційно виступає як боротьба проти культури взагалі. Крім форм культури життя реалізується у творчому створенні індивідуальних законів - апріорних особистісних норм, які визначають покоління індивіда і його творчу саморегуляцію. Для Г.Зіммеля, таким чином, "форми" стають універсальним засобом закріплення й втілення культурних змістів, що постійно змінюються, пов'язаних з історично обумовленими способами, цілями й мотивами людських взаємодій.

Отже, сутність життя – це і є життя, яке виходить за власні межі. Сутність життя полягає у її функції – трансцендуванні себе самої. Ця функція здійснюється як єдине життя, і лише потім воно розпадається на дуалізм почуттів, доль, понять про потік життя та індивідуальні замкнуті в собі форми. Форми життя – «більше-життя», «більше-ніж-життя». Життя – це рух, який у кожну мить вбирає в себе дещо інше, аби трансформувати його в собі. Яким би не було життя в своїй абсолютності, воно може існувати тільки як «більше-життя».