45. Місце і значення вчень а.Шопенгауера і ф.Ніцше в історії філософії

Двома основними напрямками некласичної ідеалістичної філософії XІ в. були ірраціоналізм і "філософія життя" і були, головним чином, представлені творчістю Шопенгауэра, Ницше, Дильтея.

Основна ідея ірраціоналізму полягає в тому, що навколишній світ є розрізнений хаос, не має цілісності, внутрішніх закономірностей, законів розвитку, не підконтрольний розуму й підкоряється іншим рушійним силам, наприклад афектам, волі. Видним представником ірраціоналізму був Шопенгауэр (1788 - 1860). У своїй творчості він виступав проти діалектики й історизму Гегеля, призивав повернутися до кантіанства й платонізму, а універсальним принципом своєї філософії проголосив волюнтаризм, відповідно до якого головною рушійною силою, що визначає все в навколишньому світі є воля. Філос вчення Шопенгауера ґрунтується на різноманітних історико-філос підвалинах (вплинули романтична традиція, пізній Шеллінг, Фіхте і його діяльний світовий суб’єкт, філос. Ляйбніца, Д.Бруно, пантеїзм Бьоме, ідеї Локка, Берклі, Юма, драматургія Кальдерона, Арістотель, давньогрец трагедія, гегель; найбільше - Платон, Кант, давньоіндійська брахманська та буддистська тридації) і постає як єдине ціле – філос.-естетично-етичка система.

У своїй книзі "Світ як воля й уявлення" філософ виводить логічний закон достатньої підстави. Відповідно до даного закону справжня філософія повинна виходити не з об'єкта (як матеріалісти), але й не із суб'єкта (як суб'єктивні ідеалісти), а тільки лише з уявлення, що є фактом свідомості. Всі наші уявлення – об’єкти суб’єкта, і всі об’єкти суб’єкта – наші уявлення.

У свою чергу, уявлення (а не об'єктивна дійсність і не суб'єкт, що пізнає) діляться на об'єкт і суб'єкт. Саме в основі об'єкта уявлень і лежить закон достатньої підстави, що розпадається на чотири самостійних закони:

o закон буття - для простору й часу;

o закон причинності - для матеріального світу;

o закон підстави пізнання - для пізнання;

o закон мотивації для дій людини.

Уявлення суб'єкта не має такої складної структури. Свідомість людини здійснює пізнавальний процес через уявлення суб'єкта шляхом: 1)безпосереднього пізнання; 2)відверненого (рефлективного) пізнання; 3)інтуїції. Центральним поняттям філософії Шопенгауэра є воля. Воля, по Шопенгауеру, - абсолютний початок, корінь усього сущого, ідеальна сила, здатна визначати все суще й впливати на нього. Воля також є вищий космічний принцип, що лежить в основі світобудови.

Шопенгауэр використовує дану теорію з позицій волюнтаризму:

o навколишній світ є лише світ уявлень у свідомості людини;

o сутність же миру, його речей, явищ є не "річ у собі", а воля;

o мир явищ і мир сутності є, відповідно, миром подань і миром волі;

o точно так само, як воля людини визначає його вчинки, так і діюча в усьому світі загальна воля, воля предметів і явищ викликає зовнішні події у світі, рух предметів, виникнення явищ;

o воля властива не тільки живим організмам, але й неживій природі у вигляді "несвідомої", "дрімаючої" волі;

o навколишній світ по своїй сутності є реалізація волі..

Крім проблеми волі Шопенгауер розглядає й інші актуальні філософські проблеми - людської долі, волі, необхідності, можливостей людини, щастя. У цілому погляд філософа на дані проблеми носить песимістичний характер. Незважаючи на те, що в основу людини і його свідомості Шопенгауэр заклав волю, він не вірить у можливість людини панувати не тільки над природою, але й над власною долею. Доля людини перебуває в загальному світовому хаосі речей і явищ і підкоряється загальної необхідності. Воля окремої людини слабкіше сукупної волі навколишнього світу й придушується їй. Шопенгауэр не вірить у людське щастя.

Продовжувачем філософських традицій Шопенгауэра був Фрідріх Ніцше (1844 - 1900). Ніцше вважається основоположником родинної ірраціоналізму "філософії життя". Стрижневим поняттям даної філософії є поняття життя, що розуміється як світ в аспекті його даності суб'єктові, що пізнає, єдина реальність, що існує для конкретної людини. Мета філософії, за Ницше, - допомогти людині максимально реалізувати себе в житті, пристосуватися до навколишнього світу.

В основі як життя, так і навколишнього світу лежить воля. Ницше виділяє кілька видів волі людини:

o "воля до життя";

o воля усередині самої людини ("внутрішній стрижень");

o некерована, несвідома воля - страсті, потяги, афекти;

o "воля до влади".

Останньому різновиду волі - "волі до влади" - філософ приділяє особливу увагу. За Ницше, "воля до влади" у більшій або меншій ступені властива кожній людині. По своїй природі "воля до влади" близька до інстинкту самозбереження, є зовнішнім вираженням захованого усередині людини прагнення до безпеки й рушійною силою багатьох учинків людини. Також згідно Ницше кожна людина (як і держава) усвідомлено або неусвідомлено прагне до розширення свого "Я" у зовнішньому світі, експансії "Я".

Філософія Ницше (особливо її головні ідеї - вищої цінності для людини життя, "воля до життя", "воля до влади") була попередницею ряду сучасних західних філософських концепцій, в основі яких лежать проблеми людини і його життя - прагматизму, феноменології, екзистенціалізму й ін.