82. В.Дільтей: «Типи мировоззрения й обнаружения их в метафизических системах».

Дільтей представник німецької філософії життя. У своїй праці «Типи світобачення і виявлення їх в метафізичних системах» зазначав, що основний корінь світобачення – життя. Життя кожного творить саме з себе свій власний світ. Через роздуми над життям виникає життєвий досвід. Окремі події породженні зіткненням наших інстинктів і почуттів з оточуючим середовищем, і долею поза нами, узагальнюються у досвіді в знання. Історія культури це історія світобачень.

Світобачення не є результатом пізнавальної діяльності людей, це лише верхній шар, в процесі його формування. Будь-яке сильне враження показує людині життя зі своєї сторони.Переживання такого роду повторюються і вступають одне з одним у певний зв'язок. Тоді виникає певний настрій і особливе ставлення до життя.Все життя отримує тлумачення з точки зору будь-якого життєвого відношення в душах емоційно сприймаючих. Тоді виникає універсальний настрій. Є домінуючі настрої у різних типів людей, що відповідають їх індивідуальності. Серед великих життєвих настроїв обширними і всеохоплюючими являються оптимізм і песимізм. І на основі настроїв, що виражають відношення людей до світу, розвиваються світогляди.З світобачення виводиться ідеал – вище благо,вищі принципи життя.Дільтей розглядав 3 типи світогляду: релігію, мистецтво, метафізику.

Джерелом релігійного світобачення являється релігійний досвід і релігійне почуття, породженні областю дійсності, недоступною для дій людини, і неосяжної розумом, але владу якої людина відчуває в своєму повсякденному житті. Релігія придає речам і людям значимості, укріпивши віру у присутність в них надприродних сил.

Навідміну від релігії мистецтво- чуттєво дане одиничне з своєї обмеженості підноситься до ідеального вираження життя( твори мистецтва, форми, симетрія)Поезія на відміну від науки не прагне до пізнання дійсності, вона хоче показати скриту в житті значимість того що здійснюється, окремих подій і людей.Розвиток релігії і мистецтва готують появу філософії або метафізики, як вищої міри осягнення життя.Дільтей виділяє 3 види метафізичного світобачення:1)натуралізм(людина визначена природою), тут розкривається відношення людини до життя.2). ідеалізм свободи(дух усвідомлює свою сутність, що є відмінною від фізичної причинності.3) об’єктивний ідеалізм (індивід піднімається до усвідомлення свого зв’язку з божественною всеєдністю речей. Тому Дільтей стверджував, що ні одна метафізична система не може претендувати на об’єктивну загальнообов’язкову картину світу.

83.В.Дільтей: «Описова психологія».

Згідно Дільтею, усі науки про дух повинні базуватися на психології. Він виходив з положення про те, що всі "системи культури - господарство, право, релігія, мистецтво й наука й зовнішня організація суспільства в союзі сім'ї, громади, церкви, держави виникли з живого зв'язку людської душі...і не можуть зрештою бути зрозумілі інакше, як з того ж джерела. Психічні фактори утворюють їхню найважливішу складову частину, і тому вони не можуть бути розглянуті без психічного аналізу". Внаслідок психологізації трактування суспільства й наук про дух виявилося, що "розвиток окремих наук про дух повязанно з розробкою психології". Затверджувалося, що "психологія буде основою наук про дух, подібно тому як математика - основа природознавства".

Однак існуюча психологія була піддана Дільтеем нищівній критиці, тому що дотепер вона розвивалася з "неправомірного поширення природонаукових понять на область щиросердного життя", тому що природознавство розглядалося як єдиносправжня форма наукового знання. Природо-наукова орієнтація психології, особливо в період її становлення як самостійної науки,одержує в Дільтея негативну оцінку.

Природничі науки користуються поясненням, залученням гіпотез, експериментом. Природу ми пояснюємо. Психологія має справу зі свідомістю, яку потрібно описати. Душевне життя ми осягаємо, тобто усвідомлюємо його зміст.

Протиставлення розуміння і пояснення - центральний методологічний принцип описової психології. Це протиставлення є формою критики натуралізації в психологічному дослідженні, яка властива природнонауково орієнтованій психології. Розуміння як метод розуміючої психології принципово відмінно від інтроспекції. Інтроспекція пізнає його свідомість, обмежуючи змістом, закриваючи вихід у сферу об'єктивного. "Ми осягаємо людську природу не за допомогою інтроспекції...Існують нові категорії, образи й форми життя, до яких і слудет звернутися і які самі не виявляються в індивідуальному житті. Індивід- це лише точка перетинусистем культури й організацій, куди уплетене його буття: як же можна їх зрозуміти, виходячи з індивіда?". Розуміння не тотожне й раціональному пізнанню в поняттях: описова психологія має з'ясувати неможливість того, щоб переживання були зведені в поняття.

Зрозуміти - це значить оцінити суб'єктивні переживання як осмислені, включити суб'єктивні переживання в більш широкі значеннєві зв'язки, які визначають їх. Ці зв'язки перебувають поза суб'єктом, у духовній культурі, втіленої в мистецтві, релігії, моралі, праві. На противагу абстрактній схематичній пояснювальній психології описова психологія є справжньою психологією. Її предметом є розвиток людей і повнота готового духовногоо життя. Вона повинна бути описана, зрозуміла і проаналізована у всій її цілісності. Кожний стан свідомості одночасно містить у собі інтеллектуальну частину (його зміст), спонукання й почуття (подобається - не подобається), вольовий компонент як намір, яким направляється всякий розумовий процес. Внутрішня спряженість цих моментів становить власну структуру свідомості. Спонукання й почуття займає центральну частину в структурі духовного життя. Вони поєднують усе наше духовне життя в єдиний зв'язок таким чином, що саме вони направляють духовну активність на деякі предмети середовища, яким надають почуття задоволення й задоволення спонукань: таким чином, що перебуває поза нашим духовним життям, із чим з'єднуються почуття задоволення, переживається як цінність. Таким чином, життєва цінність через співвідношення із суб'єктом - це те, чим ми користуємося для досягнення почуттів задоволення й задоволення. Ми осягаємо цінність життєвих відносин, поглядів та ідей, діяльності, вибираючи те, що нам корисно, і створюємо нові цінності в процесі життя. Осягнення цінностей і творення нових цінностей становлять сутність духовного життя й психічного розвитку.

Розвиток духовного життя проходит в умовах розвитку тіла й залежить від зв'язку з навколишнім світом- фізичним і духовним середовищем. Рушійної силою розвитку є почуття й спонукання. Розвиток складається з окремих життєвих станів, з яких кожне прагне добути й затримати свою життєву цінність. Кожний вік характеризується спрямованістю на свої цінності.