18. Загальна характеристика філософії середньовіччя: етапи розвитку, коло проблем, представники

• філософія середньовіччя належить до епохи феодалізму /V-ХV ст./.

Особливості філософії середньовіччя.

• монотеїзм;

• ідея божественного творення та ідея божественного одкровення.

• геоцентричне мислення: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а бог.

• Світогляд – креаціонізм (від лат. "creatio" – творити)

Вчення про буття	Згідно з християнським догматом, бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. На відміну від бога, створений світ не володіє такою самостійністю, тому що існує не завдяки собі, а завдяки богові. Звідси мінливість світу, його плинність і несамостійність.
Проблема пізнання	Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Вивчення я денного писання привело до створення спеціального методу інтерпретації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра
Проблема людини	З одного боку, людина створена за "образом і подобою" божою і є царем природи. А цареві необхідні дві речі; по-перше, свобода та незалежність від зовнішнього впливу; по-друге, щоб було над ким царювати. І бог наділяє людину розумом, незалежною волею і здатністю міркувати та розрізняти добро і зло. Це і є сутність людини, образ божий в ній. А для того щоб людина була царем у світі, що складається із тілесних речей та істот, бог дає їй тіло і душу, як ознаку зв'язку з природою, над якою він царює. В середньовічній філософії людина не є органічною часточкою космосу - вона неначебто вирвана із космічного природного життя і поставлена над ним. Вона вища від космосу і повинна бути царем природи, але через своє гріхопадіння, яке властиве їй, людина не володіє собою і повністю залежить від милосердя бога. Двоїстість становища людини - найважливіша риса середньовічної антропології. Але слід зазначити, що людина середньовічного суспільства є насамперед духовна. Вона усвідомлює себе не просто "греком", "громадянином", "рабом", а насамперед одухотвореною /такою, що має душу/ істотою.

Етапи розвитку:

• патристика ( Григорій Богослов, Афанасій Олександрійський, Іван Золотоустий, Аврелій Августин, Амвросій Медіоланський, Ієронім)

• схоластика (Ф. Аквінський, А.Кентерберійський)

19. Патристика. Августин.

(II-VI століття н.е.)

Свою назву патристика отримала від латинського слова «patris», що означає «батьки церкви». Відповідно це період християнських отців церкви, які заклали основи християнської, а, отже, і середньовічної філософії. Патристику можна умовно розділити на кілька періодів:

1) Апостольський період (до середини II століття) - час діяльності апостолів-євангелістів.

2) Апологетика (середина II століття - початок IV) - Апологетами називали освічених християн, що встали на захист християнства від поганської філософії. Для захисту християнства апологети вдавалися до допомоги античної і грецької філософії, використовуючи алегорію і логічні докази, що намагаючись показати вірування язичників безглузді, їх філософія не має єдності і сповнена протиріч, що християнська теологія це єдина філософія, що несе людям єдину для всіх істину. Найвизначнішими працями, що збереглися до наших днів були апології Юстина, Татіана, Тертулліана.

3) Зріла патристика (IV-VI) - Виділяють східну (грецьку) і західну (латинську) патристику. Завдяки грецької мови східна патристика пов'язана з античною філософією сильніше західної. Найбільш відомі діячі східної патристики: Григорій Богослов, Афанасій Олександрійський, Іван Золотоустий та інші; західної: Аврелій Августин, Амвросій Медіоланський, Ієронім.

• Основні проблеми патристики: формування символів віри, проблема трьох іпостасей, христології, креаціонізм і інші.

Августин Блаженний (Св. Августин) (354 - 430).

Твори

«Проти академіків»	полемічний трактат, спрямований проти скептицизму
«Про блаженне життя»	книга про залежність щастя від ступеня пізнання Бога
«Монологи»	робота про метод пізнання надприродною істини
«Про величину душі»	про відношення душі до тіла
«Сповідь»	погляди Августина в особистісній, напівмолитовній формі
«Про Трійцю»	трактат, який представляв собою систематичний виклад теологічних поглядів
«Про град Божий»	основна робота Августина, яка містить його історіософські погляди
«Виправлення»	твір, в якому Августин зібрав свої основні ідеї і відкоригував їх у церковному дусі.

Погляди

• все суще, оскільки воно існує і саме тому, що воно існує, є благо. Бог - є джерелом буття, чиста форма, найвища краса, джерело блага. Підтримання буття світу є постійне творіння його Богом знову.

• Світогляд Августина глибоко теоцентричний - Бог є вихідний і кінцевий пункт роздумів.

• Душа нематеріальна, безсмертна й вільна у своїх рішеннях. Суб'єктивно людина діє вільно, але все, що вона робить, робить через неї бог.