67. Причина, привід, наслідок

Всесвіт являє собою суцільний взаємозв'язок предметів і явищ. Процес його пізнання здійснюється від абстрактного розуміння причинності (як зв'язку всього) до пізнання конкретних причинних залежностей у різних сферах дійсності й до дослідження самої категорії причинності.

Цим самим було встановлено, що світ -- це не хаос предметів, процесів і явищ, а впорядковане, взаємопов'язане й взаємообумовлене ціле. Ця впорядкованість світового цілого виступає як закономірність. У світі жодне явище, жоден зв'язок не виходить за межі цієї закономірності.

Взаємозв'язок і взаємообумовленість предметів і явищ різноманітні. Категорії „причина” й „наслідок” узагальнюють і виокремлюють одну із конкретних і специфічних форм цього взаємозв'язку, зокрема ту, яка свідчить про те, що кожне явище чи група, які взаємодіють між собою, породжує інші. Тобто, явище, яке викликає до життя інші явища, виступає стосовно другого як причина. У свою чергу результатом дії причини є наслідок. При цьому необхідно відрізняти причину від приводу. Привід -- це подія, яка безпосередньо передує іншій події, створює можливості для її появи, але не породжує і не визначає її.

Причинно-наслідковий зв'язок має свої особливості, завдяки чому його можна виявити й дослідити. Однією з них є певне слідування явищ у часі: причина передує наслідку. Це пояснюється тим, що між причиною і наслідком існує „генетичний” зв'язок. На певному ступені розвитку причина породжує наслідок. Проте не можна вважати, що причинно-наслідковий зв'язок установлюється лише на основі послідовності явищ у часі.

Перевірку стосовно причинності та її обґрунтованості здійснює людська практика. Не кожна послідовність явищ у часі є зв'язком причини й наслідку. До неї можна зарахувати лише ту, за якої існує зв'язок породження одного явища іншим. Послідовність у часі є лише зовнішньою ознакою причинно-наслідкових зв'язків.

Важливим моментом цього зв'язку є його необхідний характер. Це означає, що певна сукупність причин і умов викликає певні наслідки. В цьому й полягає тотожність причини і наслідку, тобто зміни в причині ведуть до зміни в наслідку, що повторюється за певних умов. Проте необхідний характер при-чинно-наслідкового зв'язку потрібно відрізняти від необхідності, бо є випадкові зв'язки причини і наслідку.

Саме суттєві, тривкі причинно-наслідкові зв'язки виступають як необхідність, як закон певного кола явищ. Це не означає, що категорія „закон” фіксує лише причинно-наслідковий зв'язок. Вона може одночасно фіксувати як зв'язок суттєвих явищ (зв'язок форми і змісту), так і тенденцію, напрям розвитку тощо.

Система причинно-наслідкових зв'язків включає в себе визнання їх об'єктивного характеру, що органічно випливає з єдності матеріального світу. Субстанцією світу є матерія, що постійно змінюється й існує об'єктивно. Отже, причинний зв'язок матеріальних явищ об'єктивний, як і сама субстанція. Що стосується суб'єктивних причин історичних подій, то їх наявність не суперечить об'єктивному характеру причинності, оскільки вони теж породжуються матеріальними факторами, та й самі суб'єктивні причини не виходять за межі об'єктивної причинності (від людей не залежить форма причинного зв'язку). За певною причиною, за певних умов, завжди настає конкретний наслідок.

Заперечення причинності відбувається у формі теології, різних ідеалістичних вчень, згідно з якими розвиток у світі здійснюється не під впливом внутрішніх причин, а під впливом зовнішньої сили, яка спрямовує цей процес до наперед заданої мети (ентелехія в Арістотеля, телеологія тощо).

Дія причини завжди залежить від умов, тому й вона змінюється зі зміною останніх. Одна й та ж причина в різних умовах може породжувати різні наслідки і навпаки

універсальній взаємодії світового цілого причина і наслідок переплітаються між собою. Звідси випливає, що наслідок може породжуватись не однією, а кількома причинами одночасно, і тому потрібно з'ясувати, як діють окремі причини, встановити основу їх взаємодії (визначальні причини).

У розвитку природи і суспільства необхідно відрізняти основні та неосновні, головні й неголовні, внутрішні й зовнішні та інші причини. Головні причини визначають хід розвитку в основних, вирішальних моментах. Другорядні -- окремі сторони, нюанси наслідку. Наукова філософія надає вирішального значення не зовнішнім, а внутрішнім причинам. Зовнішні причини можуть прискорювати або гальмувати хід розвитку, але не визначають його.

Стосовно суспільства вирізняють, крім об'єктивних, ще й суб'єктивні причини. Об'єктивні -- це ті, які не залежать від волі й свідомості людей. До суб'єктивних належить діяльність різних партій, формування класових завдань тощо. Як відомо, події в історії завжди пов'язані з діяльністю людей. Якщо наявні об'єктивні передумови, тоді суб'єктивний фактор стає вирішальним.

Взаємозв'язок причини і наслідку передбачає їх взаємоперехід, оскільки в процесі загального розвитку причина може виступати як наслідок попереднього (того, що його породило) явища, а наслідок -- причиною, яка породжує інші дії.

Наслідок також не залишається пасивним стосовно причини, що його породила, він активно впливає на останню.