41. Концепція культури з.Фрейда.

Психоаналітична концепція культури міститься вже в "Тлумаченні сновидінь" (1900 р.), оскільки сновидіння розглядається як приватна мікрологія сновидця, а світ представляє як сновидіння народів. Фрейд знаходить першоджерело всіх проявів людської душі в потягах, що залягають у несвідомому, у глибинах психіки - звідси назва "глибинна психологія", що закріпилася за психоаналізом. Людина у Фрейда - "людина бажаюча", у якого потяги і пристрасті передують свідомій поведінці й мисленню. Він підпорядкований невблаганним потягам, прихованим за безліччю конвенціональних масок, але свідомий світ не стільки раціональний, скільки повний "раціоналізацією", тобто підібраних для виправдання своїх вчинків ідеальних мотивів, які не збігаються зі справжніми мотивами поведінки. "Розумність" людини досить обмежена, за ясними і виразними ідеями й образами свідомості ховаються темні й поплутані подання сновидінь і галюцинацій, психічні відображення інстинктивних потягів і неусвідомлюваних заборон. Предметом психоаналізу є в першу чергу різного роду психопатології, у яких ця "тьма" бере верх над свідомим життям. Якщо така природа людини, якщо фундаментом його існування є потяг, то зникають всякі обмеження для аналогій між дитячим потягами, неврозами, сновидіннями - і творами культури. Поле застосування психоаналізу тоді безмежно, так само всієї культури, всього людського буття.

Фрейдовське вчення пропонує два варіанти відповіді на питання про людську природу. Але і в тому, і в іншому випадку їм здійснюється біологізація людського існування. Одним з джерел віталізму Фрейда була "філософія життя". Іншим джерелом була спрощено зрозуміла установка природознавства, а так же буржуазної соціології та антропології XIX століття зводити складні соціальні і психологічні явища до елементарних фізичним та біологічним процесам. Фрейд вважав, що біологія й психологія повинні бути тими "точними" науками, які закладуть фундамент для всієї сукупності соціальних і гуманітарних наук. Фрейд зосередив всю увагу на те, що на його думку, властиво природі людини, тобто на деяких біопсихічних характеристиках, які на відміну від різних привнесень культури, властиві всім людям.

42. Екзистенціалізм: загальна характеристика

Екзистенціалізм (пізньолат. - ex (s) istentia - існування), або філософія існування, - одне з найбільших напрямів філософії 20 ст. Е. виник напередодні 1-ої світової війни в Росії (Шестов, Бердяєв), після неї в Німеччині (Хайдеггер, Ясперс, Бубер) і в період 2-ої світової війни у ​​Франції (Марсель, висував ідеї Е. ще під час 1 - ої світової війни, Сартр, Мерло-Понті, Камю, С. де Бовуар). В середині століття Е. широко поширився і в інших країнах, в т.ч. і США. Представники Е. у Італії - Н. Аббаньяно, Е. Пачі; в Іспанії до нього близький Ортега-і-Гассет. Е. - спірне, досить умовне позначення, яке використовується для типологічної характеристики великої кількості концепцій, різною мірою близьких і родинних, хоча і розходяться, що заперечують один одного по ряду принципово важливих, іноді вихідних, позицій. Відстоюючи в суперечці філософії та науки 20 в. ідею специфічності екзистенції, не пізнаванності її традиційними методами об'єктивного пізнання, ставлячи на чільне місце в цій суперечці необхідність допущення в картині світу автономної точки (зазору волі) як здатності індивіда розв'язувати в світі новий ряд явищ і подій (по Сартру, те, що потім можна виявити як структуру, "спочатку і конкретно" з'являється як "поведінка"), руйнувати існуючі структури і створювати нові, Е. розробляє інший, в порівнянні з науковим (аналітико-детерміністськими) тип раціональності.

• Його новаторський характер пов'язаний з введенням екзистенціального виміру в те, що відбувається в світі і зі світом, його основне призначення полягає в тому, щоб в просторі сучасної філософської думки, порізаному сцієнтизмом і різними формами детерміністськими редукціонізму, зберегти, заново визначити і затвердити специфіку людського існування (творчість, свободу та особисту відповідальність) і специфічно філософський спосіб його розгляду. Здійснюючи свої дослідження на самих різних матеріалах, екзистенціалісти запропонували оригінальні і масштабні варіанти онтології і антропології, концепції історії та методології її пізнання, вони залишили велику кількість соціально-політичних робіт і досліджень в галузі історії філософії, літератури, мистецтва, мови та ін..