28. Емпіризм та раціоналізм в філософії XVII ст.

Емпіризм (досвід)	Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк	що єдине джерело знання - це досвід, який пов'язаний з чуттєвістю, відчуттями, сприйняттями, уявленнями
Раціоналізм (розум)	Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц	досвід, заснований на відчуттях людини, не може бути основою загальнонаукового методу. Сприйняття і відчуття ілюзорні.

Головна відмінність раціоналізму від емпіризму. Раціоналісти (Р. Декарт, Ґ. Ляйбніц, Б. Спіноза) вважають, що вихідним пунктом для побудови наукового знання є ідеї розуму, а основним методом - дедукція. Емпіристи (Ф. Бекон, Дж. Локк, Дж. Берклі, французькі матеріалісти, Д. Юм) вважають вихідним пунктом для побудови наукового знання досвід, а основним методом — емпіричну індукцію (Ф. Бекон) або перетворення простих ідей у складні (Дж. Локк).

29. Ф.Бекон

Основні філософські погляди Бекона викладені в працях "Досліди, або повчання моральні і політичні" (1597), "Новий органон наук" (1620), "Про гідність і примноження наук" (1623) та "Нова Атлантида" (видана посмертно в 1627 р.)

Бекон рішуче виступив проти релігійно-ідеалістичного світогляду, схоластичної філософії, відірваної від життя. Він називав схоластику неплідною, "як присвячену Богу монахиню, замість плодів вона приносить чортополох та колючки суперечок та непогоджень".

• Як і більшість мислителів Нового часу, він вважав, що завдання філософії - створити новий метод наукового пізнання, переосмислити завдання науки. Союз філософії з природознавством він називав "весільним храмом Духа та Всесвіту", і побажання на такому весіллі полягають у тому, щоб з'явились засоби допомоги для людства в цілому і винахідників у їх дослідній праці. Мету наукового пізнання він вбачає у принесенні користі людству. На відміну від тих, хто бачив у науці самоціль, Бекон підкреслював, що наука має служити практиці і тільки в цьому знаходити своє виправдання. Завдання науки полягає в поглибленні влади людини над природою. Об'єктом науки є природа, а її мета - перетворити природу в царство людини. Наука - засіб, а не мета сама по собі, її місія полягає в тому, щоб пізнати причинний зв'язок природних явищ задля їх використання на користь людства. Бекону належить відомий афоризм "Знання - сила", в якому відобразилася направленість науки. Він вказував, що "правильно знати - це знати опосередковано причинами", і закликав застосовувати такі нові методи пізнання, як індукція, дедукція, експеримент.

• Розглядаючи історію науки, Ф. Бекон установив, що в ній виразно простежуються два шляхи пізнання: догматичний та емпіричний. Він показує, що вчений, який дотримується догматичного методу, нагадує павука, який тче павутину із самого себе, створює умовиводи, відірвані від життя. Вчений, який додержується емпіричного методу, намагаючись накопичити максимум фактів, нагадує мурашку, яка нерозсудливо тягне до мурашника все, що трапляється на її шляху. Істинний метод пізнання полягає в розумовій переробці матеріалів, які дає досвід. Учений, який дотримується такого методу, нагадує бджолу, яка збирає солодкі соки із квітів і переробляє їх на мед. Таким чином, Бекон намагався уникнути крайнощів емпіризму та раціоналізму.

• Бекон закликав звільнити знання від теології і схоластики. Він зазначав, що "Бог створив людський розум подібним до дзеркала, здатного відбити увесь Всесвіт". Звідси випливає його механічне по суті уявлення про істину як "точне" віддзеркалювання предметів і процесів природи і про помилку - як створення дзеркальної "копії" внаслідок впливу різноманітних зовнішніх причин, які він називає "ідолами" або "привидами".

Види привидів
роду	спотворення, які пов'язані з тим, що людина прикладає до природи речей свою власну природу (пов’язані з недосконалістю людського розуму).
печери	спотворення, котрі залежать від індивідуальних особливостей кожної людини, різного рівня знань та світогляду
площі	спотворення, що викликані невірним використанням слів, некритичним відношенням до неточної термінології. Бекон вимагав точності і визначеності значення і змісту наукових і філософських термінів
театру	це помилкові теорії, що ваблять людей, як і театральні вистави, багатим вбранням, зовнішніми принадами. Вони породжуються сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції

Бекон створив вчення про матерію та її рух. Він розглядав рух як невід'ємну властивість матерії. Матерія вічна, вона першопричина всього сущого. Він висловив думку про постійність кількості матерії. Матерії, на думку засновника експериментальної науки, притаманна "напруженість", внутрішня сила. Він припускав існування в ній "чуттєвої" душі. Бекон вважав світ об'єктивно існуючим, припускав існування форм, які складають джерела "натур". "Одне і те ж є форма тепла і форма світла". Віддаючи данину алхімії, він вказував, що "знайшовши форму, яка створює властивості золота, можна прикласти цю форму до срібла і отримати золото". Таку науку він називає "натуральною магією".

Звичайно, філософська концепція Бекона була непослідовною. Він вважав, що наука і релігія сумісні, повинні мирно співіснувати, не втручаючись у справи одна одної. Оскільки душа людини походить від "Божого дихання", то про неї повинна піклуватися тільки релігія. Він дав класифікацію наук. Історія та досвід засновують натуральну історію, на ній базується фізика, потім філософія, а на вершині цієї ієрархії - Бог.

Бекон виступав за сильну централізовану державу, де торгівля, купці є "головною артерією" політичного тіла. Народ він вважав джерелом "смути", непорозумінь, а тому закликав застосовувати "кровопускання" і "навіювання нездійсненних надій", щоб заспокоїти народ. Війну він сприймав як необхідну вправу політичного тіла, як фізичну зарядку для держави.