- •Світогляд
- •Історичні типи світогляду
- •Сутність, структура та призначення філософії
- •4. Проблема основного питання філософії
- •Специфіка та основні школи філософії стародавньої індії
- •Веданта
- •Буддизм
- •9. Характерні риси та основні школи середньовічного китаю
- •I. Стародавня філософія (VII в так н. Е..-III ст. Н. Е..)
- •7. Джайнізм
- •8. Йога
- •III. Нова філософія (з XIX ст. Донині)
- •10. Конфуціанство
- •11. Даосизм
- •12. Законники
- •13. Загальна характеристика античної філософії: етапи розвитку, представники, коло проблем
- •14. Піфагор, геракліт, демокрит, мілетська школа
- •15. Сократ
- •16. Платон
- •17. Аристотель
- •18. Загальна характеристика філософії середньовіччя: етапи розвитку, коло проблем, представники
- •19. Патристика. Августин.
- •20. Схоластика. Ф.Аквінський.
- •21. Світоглядні ідеї екклесіасту та обявлення іоанна богослова (біблія)
- •22. Загальна характеристика філософії відродження: специфіка, коло проблем, представники.
- •23. Гуманізм в італії: данте алігєрі, франческо петрарка, джованні бокаччо, лоренцо валла.
- •24. Н.Макіавеллі. «господар»
- •25. Томас мор. «утопія»
- •26. Томазо кампанелла «місто сонця»
- •27. Загальна характеристика філософії нового часу (XVII): специфіка, коло проблем, напрямки, представники.
- •28. Емпіризм та раціоналізм в філософії XVII ст.
- •29. Ф.Бекон
- •30. Т.Гоббс
- •31. Дж. Локк
- •32. Р.Декарт
- •33. Б.Спіноза
- •34. Г.Лейбніц
- •35. І.Кант
- •36. Г.В.Ф.Гегель
- •37. Л. Фейербах
- •39. А.Шопенгауер
- •40.З.Фрейд. Психоаналіз.
- •41. Концепція культури з.Фрейда.
- •42. Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •43. Герменевтика
- •44. Прагматизм
- •45. Позитивізм
- •46. Українська філософська думка
- •47. Буття
- •48. Матерія
- •50. Простір і час
- •51. Субстанціональна і реляційна концепція простору і часу
- •52. Відображення як загальна властивість матерії
- •53. Свідомість: структура та функції. Виникнення свідомості та її суспільна природа.
- •54. Духовність
- •55. Сутність та структура пізнавального процесу
- •56. Форми чуттєвого і раціонального пізнання
- •57. Концепції істини
- •58. Наукове пізнання і його специфічні ознаки
- •60. Сучасні концепції розвитку
- •61. Принципи і закони діалектики
- •62. Метафізика. Еклектика
- •63. Синергетика
- •64. Філософські категорії: загальна характеристика
- •65. Сутність і явище
- •66. Зміст і форма
- •67. Причина, привід, наслідок
- •68. Необхідність і випадковість
- •69. Можливість і дійсність
- •70. Одиничне, особливе, загальне
- •71. Розуміння людини в історії філософської думки
- •72. Людина: індивід, особа, особистість
- •73. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •74. Концепції сенсу життя людини
- •Способи осмислення людського буття:
- •75. Поняття суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства
- •76. Суспільне виробництво та його структура
- •77. Сфери суспільного життя (економічна, політична, соціальна, духовна) та їх специфіка
- •Особливості економічного життя
- •78. Історичний процес: формаційний та цивілізаційний підходи
- •79. Загальна характеристика інформаційного суспільства
- •80. Глобалізація: сутність, суб’єкти, наслідки. Глобальні проблеми сучасності.
77. Сфери суспільного життя (економічна, політична, соціальна, духовна) та їх специфіка
Духовна сфера - це духовне життя людей, яке цілеспрямовано організується суспільством. Духовна сфера має певну структуру та включає такі компоненти: духовне виробництво, духовні потреби, духовне споживання, духовні цінності, суб'єкти духовного життя і соціальні інститути, що забезпечують його протікання.
Політичне життя має складну внутрішню структуру. Насамперед розрізняють внутрішньополітичне та зовнішньополітичне життя.
Внутрішньополітичне життя включає так звані об'єктив-но-інституційні елементи, їх функціонування. Це життєдіяльність політичної системи суспільства з її основними структурами — політичною владою, політичними відносинами, політичною організацією суспільства (держава, політичні партії, громадські об'єднання), політичною культурою, найважливішими політичними процесами, напрямами й формами політичної діяльності та ін.
Зовнішньополітичне життя є системою взаємовідносин держав, партій, їхніх блоків і союзів з питань власних інтересів, а також інтересів світового співтовариства і має своїм змістом контакти між державними та іншими політичними лідерами (переговори, зустрічі, візити та ін.) з метою укладення або здійснення існуючих домовленостей договірних сторін із зовнішньополітичних питань.
Особливості економічного життя
1. Децентралізація економічного життя у масштабі всього світу, країни, регіону
2. Розширення суб'єктів власності і відповідно активне включення їх в економічне життя
3. Активізація ринкового життя, впливу його на виробничу діяльність. Свобода й ефективність економічної діяльності
4. Ринок підвищує цінність знань. Розвиток ринку інформації
5. Свобода — якість економічного життя в умовах ринку
6. Розвиток конкуренції як стимулятора економічного життя
7. "Змішана економіка", де діє водночас невидимий ринковий механізм спільної економічної діяльності суб'єктів економічного життя
8. Розвиток демократичних форм економічного життя
9. Складність економічного життя як об'єктивне відображення різноманітності форм власності
10. Динамізм економічного життя
Спираючись на виявлені специфічні риси суспільних відносин, можна сформулювати їх визначення. Суспільні відносини – це категорія, що виражає спосіб сукупного взаємозалежного буття певних груп людей, сутність якого (цього способу) зводиться до наявності для них реальної можливості вступити з необхідністю у актуальний взаємозв’язок через діяльність і її продукти.
Розглянувши нарізно зміст категорій діяльності і суспільних відносин, повернемось ще раз до особливостей їх зв’язку. У їх співвідношенні відображується важлива сторона філософського підходу до суспільного життя. Вони – субстанція соціальної реальності, її риштовання. Ця субстанція подається нами у подвоєному вираженні: як зв’язок формального й змістовного. Форма й зміст – важливі взаємопов’язані характеристики об’єктів будь-якого роду. У найзагальнішому вигляді форма виражає собою визначеність буття, визначеність його змісту. Але її й не можна уявляти як дещо зовнішнє, накинуте на зміст. Взаємозв’язок форми й змісту глибше. Форма обумовлена змістом, та вона ж є і обумовлюючим началом, тобто виступає як принцип, закон, що обумовлює змістовну усталеність об’єктів. Виходячи з цього, форму можна трактувати як сутність. Отже, форму (сутність) суспільного життя як діяльності людей складають суспільні відносини.
