61. Принципи і закони діалектики

Діалектика - форма категоріального розвитку думки через протиріччя. Вона сприяє стягуванню всіх розділень, зв'язків, переходів, протиріч в єдину систему категорій. За допомогою діалектичного ходу думок виявляється істина. Об'єктивна діалектика сходить до Гегеля, який вказав на протиріччя як основний імпульс розвитку духу. Діалектика тут розглядається як метод розвитку, за допомогою якого виявляються і вирішуються протиріччя.

1. Закон єдності і боротьби протилежностей;

Закон єдності і боротьби протилежностей розкривається через категорії: протилежність, протиріччя, тотожність, відмінність.

Протилежність - риси, сторони, ознаки предмета, які докорінно відрізняються один від одного і разом з тим не можуть сущ. один без одного, взаємно доповнюють один одного (день і ніч, добро і зло, верх і низ).

Протиріччя - це імпульс, поштовх до зміни і розвитку предмета.

Будь-який предмет і явище мають як кількістю, так і якістю.

Якість -

1. Властивість предмета - такі риси та особливості предмета, які характеризують його здатність взаємодіяти з іншими предметами.

2. Структура предмета, то з чого складається предмет, з яких елементів.

3. Функції предмета, тобто то, для чого предмет призначений.

4. Місце предмета, тобто є він вихідним пунктом або його результатом, знаходиться він в розвиненому або нерозвиненому стані.

Будь-яке явище має як кількісними, так і якісними показниками. Зв'язок їх проявляється в тому, що кількісні зміни не призводять до якісних до певного моменту, яким є міра.

Сутність закону. Виявляється в тому, що кількісні зміни по досягненню певного моменту призводять до якісних, а якісні зміни призводять до певних кількісних змін. Даний закон показує механізм розвитку предмета.

Кожне явище, предмет, змінюючись, має певний вихідний пункт і результат. При цьому результат даного процесу становить вихідний пункт подальшого процесу, який також має певний результат. Так відбувається в суспільстві, природі і мисленні. Одні явища відмирають, відходять у минуле, інші стають на їх місце.

Заперечення - такий зв'язок старого і нового в процесі розвитку, коли нове виникає на базі старого під впливом властивих йому внутрішніх суперечностей, долає його і при цьому зберігає в тій чи іншій мірі, деякі позитивні риси, властиві старому.

Сутність закону. Закон заперечення заперечення показує зв'язок старого і нового в процесі розвитку, яка полягає в тому, що нова якість відкидає старе і разом з тим включає в себе, в перетвореному вигляді, деякі риси, сторони старого. Даний закон носить суперечливий характер, показує спрямованість розвитку предмета (явища).

62. Метафізика. Еклектика

Метафізика («те, що після фізики») - розділ філософії, що займається дослідженнями первісної природи реальності, світу та буття як такого. Вперше цей термін був вжитий неоплатоніком Симпліций в V столітті, а в середні століття одержав широке поширення, ставши синонімом філософії, розглянутої як вчення про початки всього сущого, що вважалися незмінними, духовними і недоступними чуттєвого досвіду началами.

Етимологічне значення метафізики в ході історії значно змінювалося. У зв'язку з цим, можна розрізняти:

• античну (древню) метафізику

• класичну (епоха Нового часу)

• сучасну

Про зміст метафізики говорити завжди важко, тому що термін, який прожив більше 2.5 тисяч років, обріс багатьма значеннями і неможливо прийняти якесь одне з них в якості основного, і, спираючись на нього, описати «предмет метафізики».

Метафізичні питання:

1. Що є причина причин? Які витоки витоків? Які початку почав?

2. Що є «безпосереднє», «наявне»? Де - буквально або понятійно-топологічно - ці початку розташовуються? Чому вони не вбачаються «просто», що заважає і заважає їм щось бути видимими «безпосередньо», без додаткових «операцій»?

3. Які вимоги до «операціями», виконання яких могло б гарантувати отримання достовірних відповідей на ці питання? Хто або що взагалі ставить ці питання (чому ці питання взагалі існують)?

Еклектика (від др.-греч. - «Обираю») - напрям у філософії, яка старається побудувати систему шляхом поєднання різних визнаних дійсними положень, запозичених з різноманітних філософських систем.

Термін цей запровадив у вжиток Потамон (II століття), александріец, про який говорить Діоген Лаертський в кінці свого введення до трактату «Про життя, навчаннях і висловах знаменитих філософів». Еклектичне напрямок, в тому випадку, коли воно наближається до синкретизму, тобто до безпринципного і не методичному з'єднанню протилежних систем, заслуговує осуду. Такий еклектизм знаменует занепад філософської творчості і з'являється в історії, звичайно, після того як відомий принцип втрачає у свідомості людей свою силу і панівне становище. Так, після Платона і Аристотеля еклектизм поступово поширюється, поки, нарешті, в олександрійської філософії не отримує загального визнання.