32. Р.Декарт

Видатним представником філософії Нового часу був французький філософ Рене Декарт (1596-1650), (в латинському написанні Картезій). До основних творів Декарта належать: "Міркування про метод" (1637), "Роздуми про першу філософію" (1641), "Засади філософії" (1643), "Про пристрасті" (1649).

Центральним у реалістичній метафізиці Декарта є поняття субстанції. Він визначав субстанцію як річ, котра не потребує для свого існування нічого, окрім самої себе. Якщо виходити з цього визначення, то субстанцією, за Декартом, є тільки Бог. Створений світ Декарт поділяє на два види субстанцій: духовну та матеріальну. У розумінні субстанції Декарт посідає позицію дуалізму. Головною ознакою духовної субстанції є її неподільність, найважливіша ознака матеріальної - подільність до безкінечності. Основні атрибути субстанцій - це мислення і протяжність, інші їх атрибути похідні від цих перших: уявлення, відчуття, бажання - модус мислення; рух, положення - модус протяжності.

• Нематеріальна субстанція має в собі, згідно з Декартом, ідеї, які належать їй, а не набуті з досвіду, тобто є уродженими. До уроджених ідей Декарт відносив ідею Бога, чисел, а також деякі загальні поняття. Щодо матеріальної субстанції, головним атрибутом якої є протяжність, то її Декарт ототожнював з природою і говорив, що все в природі підкоряється законам механіки. Він був одним з творців класичної механіки.

• Всесвіт, згідно з Декартом, - це великий механізм. Тваринний світ і саму людину він розглядає як складні машини, які підкоряються законам механічного руху. Декарт визначав людину як "машину, що складається з кісток і м'яса". Розрізнюючи живе і мертве, він вважав, що тіло живої людини так відрізняється від мертвої, як відрізняється годинник або інший автомат, коли вони зібрані і у них є матеріальна передумова тих рухів, для яких вони призначені з усім необхідним для їх діяння, від годинника або іншої машини, коли вона зламана і коли передумова її руху відсутня. Декарт говорив: "Я - мисляча річ, або річ, яка має властивості мислити".

Метод наукового пізнання, який Декарт розглядає в своїх працях "Міркування про метод", "Правила для керівництва розумом", називається аналітичним. Цей метод вимагає ясності і чіткості пізнання, розчленування об'єкту на складові частини і вивчення їх, руху думки від простого до складного. Засновник раціоналізму сформулював

Чотири правила методу

1. Визнавати істинним тільки очевидне і чітке. Він вводить поняття "інтелектуальної інтуїції", яке служить вихідним пунктом виведення одного поняття з іншого.

2. Починати з простого і очевидного.

3. Шляхом дедукції одержувати більш складні висловлювання. В противагу емпіризму (його метод індукція) Декарт висунув дедукцію. Зразок дедукції - хід математичного доведення від аксіоми до теореми.

4. Діяти так, щоб не випустити жодної ланки, тобто зберегти неперервність ланцюга умовиводів.

Обґрунтовуючи вирішальне значення раціоналізму в пізнанні, Декарт з недовірою ставиться до даних органів чуття. Він розвиває "метод сумніву". Все те, що викликає сумнів, тобто може бути, а може і не бути, несе в собі момент суб'єктивності і тому має бути відкинуте. Оскільки чуття іноді обманюють, Декарт готовий припустити, що не існує жодної речі, яка була б такою, якою її змальовують органи чуття. Можна піддавати сумніву існування світу і навіть власного тіла. Але безсумнівним щодо реальності існування, незаперечне очевидним є ідеально духовне мислення. Звідси знамените положення філософа: "Я мислю, отже, я існую".