43. Герменевтика

У сучасному слововживанні герменевтика - термін грецького походження (роз'яснюю, тлумачу) вживається в трьох основних значеннях: 1) теорія і практика тлумачення текстів, 2) течія в сучасній філософії; 3) як методологія «наук про дух», головним завданням яких є розуміння - осягнення сенсу. Феномен розуміння і правильного тлумачення понятого не є тільки спеціальної методологічної проблемою гуманітарних наук («наук про дух»), а воно відноситься до всієї сукупності людського досвіду в цілому.

ОСНОВНІ ФОРМИ ГЕРМЕНЕВТИКИ
Теологічна	Філологічна	Юридична	4. Універсальна (філософська)
виникла з необхідності самозахисту реформаційного тлумачення Біблії від нападок католицьких теологів. Може бути догматичної або критичної (наприклад, критика Біблії Спінозою).	теоретично обгрунтоване і методично вивірене тлумачення текстів уже була досить розроблена в XVIII столітті. Приклад філологічної герменевтики - переклад з однієї мови на іншу.	тлумачення правового змісту того чи іншого чинного закону стосовно до конкретних умов, даному випадку.	проблемою стає розуміння як таке, а сама герменевтика являє собою універсальний аспект філософії, а не просто методологічний базис т. зв. «Наук про дух».

Основи герменевтики як загальної теорії інтерпретації закладені німецьким філософом Ф. Шлейермахером в кінці XVIII - початку XIX ст. У нього герменевтика мислиться насамперед як мистецтво розуміння чужої індивідуальності, «іншого», вирази втіленої індивідуальності. В. Дільтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання. З його точки зору герменевтика є мистецтво тлумачення літературних пам'яток, розуміння письмово зафіксованих проявів життя.

У XX столітті герменевтику розвивали М. Хайдеггер, X. Гадамер (онтологічна герменевтика), П. Рікер (гносеологічна герменевтика), Е. Бетті (методологічна герменевтика) тощо. Найбільший внесок у розробку філософської герменевтики вніс німецький філософ X. Гадамер.

Гадамер Ганс Георг (р. 1900) - основоположник філософської герменевтики. З 1939 р. - професор філософії в Лейпцигу, в 1946-1947 рр.. - Ректор Лейпцігського університету, з 1949 р. - професор філософії в Гейдельберзі.

Основні роботи: «Істина і метод», «Актуальність прекрасного».

У стислій формі її суть він висловив в такій формі: Фундаментальна істина герменевтики така: істину не може пізнавати і повідомляти хтось один. Всіляко підтримувати діалог, давати сказати своє слово і інакодумцями, вміти засвоювати промовлене ним - ось у чому душа герменевтики. В якості найбільш важливих виділимо наступні основні філософско-методологічні ідеї Гадамера.

Вважаючи «великим осліпленням» фактичне абсолютізірованіе ідеалу науки та її методів, він намагався примирити філософію з наукою, показати її умови та межі «у загальності людського життя», «переступити» обмежений горизонт інтересів науково-теоретичного вчення про метод.

Науково-теоретичне освоєння світу - лише одна з можливих позицій людського буття, а істина пізнається не тільки (і не стільки) за допомогою наукового методу. Найважливішими позанаукові способами розкриття істини є мистецтво, філософія та історія.

Важливою особливістю гуманітарних наук, згідно Гадаміру, є те, що їх предметом є щось таке, до чого належить з необхідністю і сам пізнає. А це означає, що ці науки не можуть і не повинні механічно копіювати методологію природознавства.