37. Л. Фейербах

Фейєрбах Людвіг (1804-1872) - німецький філософ-матеріаліст і атеїст, гострий і безкомпромісний критик релігії і ідеалізму.

Основні роботи: «Сутність християнства» (1841) і «Основні положення філософії майбутнього» (1843).

Характерна риса матеріалізму Фейєрбаха - антропологізм, тобто розуміння людини як чисто природного, біологічної істоти, як «єдиного, універсального і вищого предмета нової філософії». Німецький мислитель вважає, що не «мисляче Я», не «абсолютна ідея», а природа є об'єктивно обгрунтоване справжнє початок філософії. Він не відкидає принципу тотожності буття і мислення, але - на відміну від Гегеля - розуміє його матеріалістично, вбачаючи в гегелівської трактуванні цього принципу тільки тотожність мислення з самим собою. Фейєрбах заявив, що єдність буття і мислення істинно і має сенс тільки тоді, коли основою, суб'єктом цієї єдності береться Людина, а не надлюдську Я, не ідеалістично абсолютизований розум.

В цілому Фейєрбах тлумачив людину переважно біологічно і не дійшов до розуміння суспільної сутності людини та її свідомості, хоча певні здогади щодо цього питання у нього є. Такий, наприклад, його афоризм про те, що людина - «продукт культури, історії». Крім того, німецький філософ зазначав, що окремий, відособлений людина не містить в собі людської сутності; остання наявності тільки в спілкуванні, в єдності людини з людиною. Ця єдність філософ називав «найбільшим і останнім принципом філософії», а всі істотні відносини, принципи різних наук - це тільки різні види і форми цієї єдності.

38. Ф.НІЦШЕ

Фрідріх Вільгельм Ніцше (15 жовтня 1844 - 25 серпня 1900) - німецький мислитель, класичний філолог, творець самобутнього філософського вчення, яке носить підкреслено неакадемічний характер і частково тому має широке поширення, виходить далеко за межі науково-філософського співтовариства. Фундаментальна концепція Ніцше включає в себе особливі критерії оцінки дійсності, що поставили під сумнів базисні принципи діючих форм моралі, релігії, культури та суспільно-політичних відносин і згодом відбилися у філософії життя. Будучи викладеними в афористичній манері, більшість творів Ніцше не піддаються однозначної інтерпретації і викликають багато суперечок.

Філософія Ніцше не організована в систему. Волю до системи Ніцше вважав недобросовісною. Його дослідження охоплюють всілякі питання філософії, релігії, етики, психології, соціології і так далі. Ніцше протиставляє свою філософію класичної, тим самим провокуючи переоцінку цінностей сучасного йому суспільства, піддаючи сумніву і запитування все завуальовані релігією забобони розуму. Найбільший інтерес у Ніцше викликають питання моралі, постановки цінностей через себе, а не через релігію і громадську думку. Ніцше одним з перших поставив під сумнів єдність суб'єкта, причинність волі, істину як єдине підставу світу, можливість раціонального обгрунтування вчинків. Його метафоричне, афористичний виклад своїх поглядів здобуло йому славу великого стиліста. Однак, афоризм для Ніцше не просто стиль, але філософська установка - не давати остаточних відповідей, а створювати напругу думки, давати можливість самому читачеві «дозволяти» виникають парадокси думки.

Ніцше першим заявив, що «немає ніяких моральних феноменів, є тільки моральне тлумачення феноменів», тим самим піддавши всі моральні положення релятивізму. Згідно Ніцше, здорова мораль повинна прославляти і зміцнювати життя, її волю до влади. Будь-яка інша мораль - упадочная, є симптом хвороби і розкладання. Людство інстинктивно використовує мораль для того, щоб добиватися своєї мети - мети розширення своєї влади. Питання не в тому, істинна чи мораль, а в тому, чи служить вона своєї мети. Таку «прагматичну» постановку питання ми спостерігаємо у Ніцше в ставленні до філософії і культурі взагалі. Ніцше ратує за прихід таких «вільних умів», які поставлять собі свідомі мети «поліпшення» людства, думки яких вже не будуть «задурманити» ніякої мораллю, ніякими обмеженнями. Такого «сверхнравственного», «по той бік добра і зла» людини Ніцше і називає «надлюдиною».