12. Законники

Відправною точкою роздумів легістов було впевненість в споконвічно злу природу людини. Вона складається, як вважав Хань Фей, в тому, що людина з самого початку прагне не до загального блага, а до особистого. У людині переважає егоїзм, а тому що суспільство складається з багатьох людей, то, отже, неминучі зіткнення різних егоїстичний інтересів. У такій ситуації єдиною гармонізує і регулюючої силою можуть виступати закони (фа) і укази імператора (хв).

Порядок в державі може існувати не на основі конфуціанських закликів слідувати Стародавньому чжоусскому етикету (чи), але лише загального жорсткого покори закону, зверненому у сьогодення і майбутнє.

Метод, запропонований для цього легістамі, досить простий: за хороші, законослухняні вчинки - заохочення, за погані, що посягають на державність - покарання. При цьому легісти неодноразово підкреслювали, що краще покарати кілька невинних, ніж пропустити одного лиходія.

Легізм - це філософське обгрунтування сильної державної влади, спирається, з одного боку, на закон і насильство, з іншого боку, на армію, чиновництво та земельну аристократію. У III в. до н. е.. легізму і конфуціанство, незважаючи на настільки різні вихідні позиції, злилися воєдино і утворили специфічну ідеологію китайської державності, що проіснувала аж до XX ст.

13. Загальна характеристика античної філософії: етапи розвитку, представники, коло проблем

Становлення античної філософії пов’язане з переходом від міфологічних уявлень (Гомер, Гесіод) до Логосу (загальний закон), теоретичного понятійного мислення (Фалес – один з “семи” мудреців). У Давній Греції філософія, як раціоналізований світогляд, що шукає субстанціальну основу всесвіту, набуває класичних форм. Антична, спочатку грецька, а потім і римська філософія, яка існувала більше тисячоліття (з VI до н. е. по VI н. е.). За цей час вона, як і вся антична культура, пройшла замкнений цикл від зародження до розквіту, а потім до занепаду та загибелі.

Етапи розвитку:

1) виникнення і формування (досократівська філософія VI ст. до н. е.),

2) класичний, зрілість та розквіт (V – IV ст. до н. е.),

3) захід – грецька філософія епохи елінізму та латинська філософія періоду Римської республіки (ІІІ – І ст. до н. е.),

4) період занепаду та загибелі в епоху Римської імперії (I – V ст. до н. е.).

Антична філософія є раціоналістичною (ессенціальною), орієнтована на пошук сутності природного світу, є натурфілософією (філософія природи), тобто містить у собі всі знання про світ. Світ для давніх греків є живим, гармонійно впорядкованим, предметно-речовим, цілим Космосом.

Центральною проблемою античної філософії є космоцентризм (у чому основа світу, його першопочаток, як упорядкований Космос?), що досягає найбільш повного логіко-раціоналістичного, природно-наукового звучання у працях Аристотеля (380-322 до н. е.). Важливою проблемою античної філософії є також антропоцентризм, намічений спочатку софістами, Сократом (469-399 до н. е.) та отримавший детальну розробку у елліністичний та римський періоди.

Представники

Досократівська філософія	Класична	Еліністична	Занепад
Мілетська школа (Фалес, Анаксімен, Геракліт) Елеатська школа (Парменід, Зекон) Натурфілософія (Демокріт)	Сократ, Платон, Арістотель	Сенека, Марк Авреяій, школа Епікура	Стоїцизм (Піррон)