8. Судова система в романо-германській правовій сім'ї

Особливістю судової системи романо-германського права є переважання у сфері кримінально-процесуального права прин­ципу розслідування (інквізиції) щодо принципу змагальності. Головними ознаками цього процесу є: наявність ліберального пра­вила щодо допустимості доказу в справі; суб'єктивний стандарт доказування, згідно з яким провина підсудного повинна бути доведена ще до внутрішнього переконання судді; надання держав­ному обвинувачеві права оскаржити виправдувальне рішення суду першої інстанції у справі; фактичний перегляд справи в суді апе­ляційної інстанції; допустимість розгляду цивільного позову тим же судом, який розглянув кримінальну справу, що пов'язані між собою.

У даних державах елементи інквізиційного процесу з'явилися вже в XIII ст. Інквізиційний процес широко застосовувався і в період панування канонічного права. Остаточно він сформувався у феодальних централізованих і абсолютистських європейських державах. Французький інквізиційний процес в остаточній формі встановився в XVI ст., витіснивши обвинувачувальний процес. У Німеччині інквізиційний процес почав поширюватися через су­дову практику.

Останнім часом для судових систем багатьох держав романо-германського права стає більш характерним є змішаний процес, що поєднує риси слідчо-змагального процесу, а саме: демокра­тичні принципи судового розгляду справ, таких як усність, глас­ність, безпосередність, змагальність та ін., з елементами віднос­ного обмеження права обвинуваченого і захисту на попередньому (досудовому) слідстві (наприклад широкі повноваження слідчого при ухваленні рішень із ряду питань у процесі розслідування).

У романо-германському праві також визнається принцип неза­лежності суду, але дух цього принципу виявляється в основному в матеріальній, кадровій і професійній незалежності судової влади. Так, наприклад, незважаючи на принцип розділення влад і проголошення принципу незалежності суду, у правових сис­темах романо-германського права адміністративний контроль міністерства юстиції над судами виявляється в таких формах: наділення міністерства юстиції правом на проведення атестації суддів, здійснення контролю над кадровою політикою судів, про­ведення програм із підвищення кваліфікації суддів т.ін. У деяких державах у системі романо-германського права міністр юстиції є не тільки главою прокуратури, але и начальником суддів. У системах англо-американського загального права, навпаки, міністр юстиції є лише главою прокуратури.

Для романо-германської правової сім'ї характерна наявність розвиненої судової системи. Спостерігається тенденція визнання судової практики як джерела права. Р. Давид відзначає, що у ФРН і Франції судова практика у ряді сфер відіграє провідну роль у розвитку права, де доктринальні твори у ряді випадків є не чим іншим, як викладенням судової практики¹. Звичайно, її значення серед джерел права в романо-германській правовій сім'ї істотно відрізняється від англійського загального права.

У правових системах романо-германського права суди розділя­ються по інстанціях або по галузях матеріального права. Справи, пов'язані з правопорушеннями, є основним предметом діяльності конкретного суду (наприклад адміністративних судів Франції).

У Німеччині розрізняють п'ять основних галузей юстиції: за­гальну, трудову, соціальну, адміністративну, фінансову. Відповідно функціонують п'ять систем судів. Також діє система загальних судів, яким підсудні всі цивільні і кримінальні справи, очолювана Верховним федеральним судом.

Своєрідність структури вищої ланки судових органів є ще однією особливістю системи романо-германського права. У струк­турі судових систем цих держав існують декілька верховних судів. Так, наприклад, у Франції діють три верховні суди: Верховний суд загальної юрисдикції, Верховний адміністративний суд і Вер­ховний конституційний суд. У Німеччині існують шість верховних судів, тобто Федеральний конституційний суд і п'ять галузевих верховних судів.

У державах романо-германського права існує система адміністративного контролю міністерства юстиції над судами, тоді як у державах загального права щодо судової влади діє принцип незалежності суду, який виявляється в усіх розуміннях, а саме: структурному, матеріальному, кадровому і професій­ному.

Існування і функціонування системи органів адміністративної юстиції також є ще однією специфічною рисою романо-германсь­кого права. Основний зміст діяльності цих органів полягає у ви­рішенні спорів, скарг, що виникають із приводу скарг на управ­лінські акти та рішення, що приймаються органами управління і посадовими особами.

Адміністративна юстиція у державах й романо-германського права має давню історію. Ще в XVII ст. у Франції з'явився новий орган інтендантів, якому було доручено розгляд різ­ного роду спорів і претензій підданих. Адміністративна юс­тиція в Німеччині почала функціонувати в другій половині XIX ст.

У рамках романо-германського права виділяються дві моделі ад­міністративної юстиції. Перша модель — французька, яку ще на­зивають управлінською (адміністративною), коли обґрунтованість, доцільність, законність ухвалення і виконання адміністративних актів здійснюється вищим у порядку підпорядкування органом (посадовою особою). Органи адміністративної юстиції не підконт­рольні судам загальної юрисдикції, а входять до системи органів виконавчої влади.

Друга модель — німецька, яку ще називають адміністративно-судовою, коли створюються спеціалізовані суди для вирішення спорів у сфері державного управління, що входять до судової системи і не залежать від судів загальної юрисдикції.