3.4 4. Місце скандинавського права на правовій карті світу

Скандинавська правова сім'я об'єднує національні правові сис­теми Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Ісландії (деякі автори до цієї групи відносять правові системи держав Балтії: Естонії, Латвії, Литви). Скандинавську правову сім'ю називають ще «пів­нічною» і «північноєвропейською», що пов'язано з географічним розташуванням скандинавських держав.

Питання про природу і місце скандинавського права на пра­вовій карті світу є дискусійним. У сучасній компаративістиці іс­нують різні думки про зв'язки скандинавського права з основними правовими сім'ями сучасності. Думка одних учених зводиться до того, що скандинавське право є самостійною правовою сім'єю, оскільки існують їхні спільні історичні, політичні, економічні і культурні основи формування і розвитку, відмінні від інших пра­вових систем (К. Цвайгерт, X. Кьотц). Відповідно до даної точки зору скандинавська правова сім'я є самостійною правовою сім'єю, що перебуває між системами загального і романо-германського права (К. Осакве).

Деякими компаративістами скандинавська правова сім'я вза­галі не виділяється як самостійна, а правові системи цих держав включаються до романо-германської правової сім'ї (Р. Давид). Інші ж уважають, що скандинавська правова сім'я є змішаним типом права, оскільки вона має загальні риси у формуванні і розвитку, схожі з іншими правовими сім'ями, зокрема з романо-германською правовою сім'єю, і з правовою сім'єю загального права (О.Ф. Скакун).

Як справедливо відзначає О.Ф. Скакун, скандинавську правову сім'ю можна охарактеризувати як змішаний (конвергентний) тип правової системи, під якою розуміється сукупність національних правових систем, що мають спільні закономірності розвитку і схожі ознаки, що склалися як на основі місцевих джерел права, так і широкого запозичення елементів правових систем романо-германського, а також англо-американського типу. Ознаками скан­динавського права як змішаного (конвергентного) типу правової системи вона виділяє домінування нормативно-правового акта як формального джерела права; використання судового прецеденту нарівні з нормативно-правовим актом; визнання поділу права на приватне і публічне; відведення нормі права (зразок поведінки) основної ролі в регулюванні суспільних відносин; проведення ко­дифікації законодавства; дотримання ієрархії нормативно-правових актів і існування паритету процесуального і матеріального права.

На початку розглянемо співвідношення скандинавського права і романо-германського права. У скандинавських державах виникла цікава комбінація середньовічних переконань та інсти­тутів, з одного боку, і національних традицій — з іншого, яка стала можливою в значній мірі тому, що, наприклад, у Швеції до кінця XVI ст., на відміну від більшості держав середньовічної Європи, майже не було юристів з університетською освітою, чиє мислення зумовлювалось римськими правовими образами і чий вплив поступово зростав.

Вплив римського права на формування і розвиток правових систем скандинавських держав менш значний, ніж на процес фор­мування романо-германської правової сім'ї. Основна причина в тому, що територія скандинавських держав ніколи не входила в Римську імперію.

Римське право значно вплинуло на характер і суть сканди­навського права через романо-германське право і має опосередко­ваний характер. Деякі положення римського права, зокрема поділ права на публічне і приватне, а також роль закону як основного джерела права, були сприйняті скандинавським правом через ро­мано-германське право. Цей вплив посилився в XVII ст., коли в цих державах склалися національні системи права.

Національно-правові системи скандинавських держав ніколи не знали кодексів французького і німецького зразка. Кодифікація в скандинавських державах, як уже наголошувалося, мала ком­плексний характер.

Що стосується співвідношення скандинавського і загального права, то необхідно підкреслити, що історичний розвиток скан­динавських держав відбувався незалежно від загального права. Проте роль судової практики в правових системах цих держав значніша, ніж у державах романо-германського права.

Так у правовій системі Данії окремі інститути цивільно-пра­вових відносин регулюються нормами прецедентного права. За­конодавство цих держав допускає вирішення багатьох питань на розсуд суддів. Проте це не є підставою відносити скандинавську правову сім'ю до сім'ї загального права.

На думку А.Х. Саїдова, скандинавське і загальне право об'єднує прагматичний підхід до права, правових понять і конструкцій. Зростаючий вплив американського права виявляється також у за­позиченні останнім часом окремих юридичних конструкцій, понять, наприклад, у сфері деліктної відповідальності, страхуванні та ін.

Отже, скандинавська правова сім'я, запозичуючи багато пра­вових положень в інших правових сімей, займає самостійне місце на правовій карті світу.