3. Джерела сучасного японського права

Головним джерелом сучасного японського права є закон, що являє собою нормативно-правовий акт, прийнятий найвищим за­конодавчим органом державної влади.

Систему законодавства в Японії очолює конституція — основний закон держави, якій повинні відповідати всі нормативно-правові акти. Згідно з Конституцією, формою правління в Японії є конституційна монархія. Імператор або регент, а також державні посадові особи, зобов'язані поважати і охороняти Конституцію. Верховний суд Японії наділений повноваженнями конституцій­ного нагляду щодо будь-якого закону, наказу, розпорядження або іншого офіційного акта.

У системі законодавства найважливіше місце відводиться ко­дексам, що регулюють практично всі галузі японського права. Кодифікація в Японії має давню історію. Перші закони, які ком­плексно регулюють значні сфери суспільних відносин, нагадують кодекси і датуються, як уже наголошувалося, VII ст. Кодифікація в Японії, проведена в епоху Мейдзі, відкрила нову сторінку в історії японського права.

Специфіка законодавства як основного джерела японського права полягає в тому, що окрім Конституції і кодексів діють так звані основні закони, які регулюють питання, що стосуються основоположних сфер життя суспільства. Наприклад, основний закон про сільське господарство 1961 р., основний закон про заходи проти забруднення навколишнього середовища 1967 р. і ін. Ці закони визначають загальний напрям правової політики і правові принципи у відповідній сфері, а конкретні заходи визна­чаються звичайними законами.

У Японії приватними видавництвами щорічно випускаються збірники законодавства, що носять назву «Повні зібрання шести законів» або ж просто «Шість законів». Дана назва виникла в кінці XIX ст., коли збірники законодавства складалися із шести чинних основних законодавчих актів: Конституції, Цивільного, Торгового, Цивільно-процесуального, Кримінального і Кримі­нально-процесуального кодексів.

В даний час дані збірники охоплюють більшу частину норма­тивно-правових актів, оскільки з'явилася велика кількість нових галузей права і, відповідно, нових законів, що регулюють дані галузі. Це, перш за все, природоохоронне право, право соціаль­ного забезпечення, господарське право, інформаційне право та ін.

Підзаконні акти, що видаються на виконання законів виконав­чими органами державної влади, також є самостійними джерелами японського права. Серед них особливе значення мають урядові укази, що регулюють велику кількість питань, що належать до різних сфер життя суспільства.

Урядові укази приймаються Кабінетом Міністрів Японії на ви­конання положень Конституції і законів. При цьому в урядових указах не можуть міститися статті, що передбачають кримінальне покарання.

Такий підзаконний акт, як положення, видається муніци­пальними зборами префектур, міст, селищ і сіл як нормативний акт місцевого значення. При цьому максимальне покарання за порушення положень місцевих органів обмежується 2 роками ув'язнення. Такі справи розглядаються судовими органами держави.

Самостійним джерелом японського права є нормативно-пра­вовий договір, що являє собою угоду між сторонами, яка спрямо­вана на встановлення офіційних юридичних правил та закріплює взаємні права і обов'язки сторін. Він служить підставою для при­йняття інших нормативно-правових актів. Різновидом нормативно-правового договору є колективний договір між працедавцями і найнятими робітниками, інтереси яких представляє профспілка.

Відносно судової практики як джерела японського права не­обхідно відзначити, що аналогічно романо-германському праву, рішення судів офіційно не вважаються джерелом права. Проте на практиці нижчі судові органи не тільки не ігнорують, але вважають обов'язковими до застосування рішення вищих судових органів.

Після Другої світової війни японське право, як уже наголошувалося, зазнало вплив американського права, проте, на відміну від США, в Японії положення загального характеру у рішеннях судів по конкретних справах не мають сили прецеденту. Разом із тим, для забезпечення одноманітного тлумачення і застосування судами законів Верховний суд Японії ухвалює рішення, направ­лені на тлумачення і застосування норм Конституції й інших нормативно-правових актів.

Звичаї також є джерелом японського права. У деяких ви­падках звичай має однакову із законом юридичну силу. Крім того, Цивільний і Торговий кодекси містять норми, що відсилають до застосування звичаїв при вирішенні різних питань. Необхідно від­значити, що їх роль як джерела права як і раніше значна, що пояснюється традиційним способом життя японців.

Згідно з декретом № 103, прийнятим у 1875 р. під назвою «Вказівка для органів судової адміністрації», у разі відсутності норми писаного права застосовуються звичаї, за відсутності відповідного звичаю суддя ухвалює рішення, ґрунтуючись на нормах «jori» (сьогодні цей термін трактується як «загальні принципи права»).

Самостійним джерелом японського права є також міжнародні акти і договори. У разі виникнення суперечності між нормами міжнародного і національного права, згідно з Конституцією Японії, пріоритетними є норми міжнародного права. Конституція Японії встановлює, що укладені Японією договори і встановлені норми міжнародного права повинні сумлінно дотримуватися. У разі ук­ладання урядом міжнародних договорів потрібне, залежно від об­ставин, попереднє або подальше схвалення парламентар