6. Британський конституціоналізм

Британський конституціоналізм — унікальне правове явище. Старовинне і міцне коріння, традиції парламентаризму, монар­хічна форма правління — усе це формує фактичну і юридично унікальну Конституцію Великобританії.

До цього дня немає як основного закону єдиного писаного нормативно-правового акта. До писаних належать тільки акти, що видаються Парламентом, тобто статути. Судові ж прецеденти, як і конституційні звичаї, англійські вчені відносять до неписаної частини права.

Конституція Великобританії включає джерела, які умовно кла­сифікуються на 4 групи: статути, судові прецеденти, конститу­ційні звичаї і доктринальні джерела.

Статутне право, як уже наголошувалося, складається з актів Парламенту, прийнятих з 1215 р. (дата ухвалення Великої хартії вольностей) із питань конституційного права. Проте не всі ста­тути визнаються частиною конституції. До найбільш важливих актів, що розглядаються як конституційні, прийнято відносити статути, що регулюють:

• структуру, повноваження і взаємини палат Парламенту (за­кони про Парламент 1911 і 1949 рр„ акт про перів 1963 р., акт про палату общин 1978 р.);

• правове положення особи (наприклад Велика хартія воль­ностей 1215 р., Хабеас корпус акт 1679 р., Білль про права 1689 р.);

• виборче право (акти про народне представництво 1949,1969, 1974, 1983 рр. та ін.);

• статус монарха (акт про престолонаслідування 1701 р.);

• організацію території і місцеве самоврядування (акти про місцеве правління 1972, 1985 рр.);

• акт про з'єднання із Шотландією 1706 р. та ін. Таких актів сьогодні налічується більше 40.

Прецедентне право як джерело британської Конституції — це сукупність судових рішень із конституційних питань, що є обов'язковими при розгляді в майбутньому аналогічних справ. Необхідно підкреслити, що сфера дії прецедентів у консти­туційному праві Великої Британії є достатньо обмеженою, У теперішній час вона, в основному, зводиться до регулювання питань щодо привілеїв корони. Хоча історично прецедентному праву відводиться дуже значна роль у формуванні англійської конституції, судові рішення із часом отримують статутне оформ­лення.

Конституційні звичаї, що йменуються також угодами, ре­гулюють важливі питання державного життя. Наприклад, згідно зі звичаєм, монарх не може не підписати акт, прийнятий обома палатами парламенту.

Конституційна угода — це правила політичної поведінки, обов'язкові для тих, хто їх застосовує. Вони не є в чистому вигляді правовими нормами, оскільки в більшості своїй не користуються судовим захистом, але розглядаються як своєрідне джерело британського конституційного права, оскільки на їх основі формується правосвідомість.

Конституційні звичаї є своєрідним джерелом британської Конс­титуції. Вони є важливою ланкою правової системи. Разом із тим, звичаї не визнаються судами, тобто порушення угод не спричиняє юридичної відповідальності. Конституційні звичаї є правилами, які регулюють здійснення всіх дискреційних повноважень, що зали­шилися ще в корони, — як тих, якими користується сам король, так і тих, які здійснюються міністерством.

Під доктринальними джерелами британської Конституції розуміються думки правознавців у галузі конституційного права. До них звертаються тоді, коли виявлено прогалину через відсутність статуту, прецеденту або звичаю, що регулюють певні відносини. Необхідно підкреслити, що за останній час ви­користання доктринальних джерел судами помітно активізу­валося.

Таким чином, незважаючи на відсутність писаної конституції, за обсяг джерел, що містять норми конституційного права, жодна конституція світу не може порівнятися з британською «консти­туцією».