2. Огляд класифікацій правових систем

Проблема класифікації правових систем перебуває в центрі вивчення порівняльного правознавства з моменту його виник­нення.

Однією з перших класифікацій правових систем вважається класифікація, запропонована на початку XX ст. А. Есмайном, ос­новними критеріями якої були історія розвитку правових систем, їх структура та відмінні особливості. На цій основі ним були виділені такі правові сім'ї: романська, німецька, англо-саксонська, слов'янська та ісламська. Не дивлячись на те, що цій класифікації дорікали у відсутності чітких критеріїв, проте вона, за словами К. Цвайгерта і X. Кьотца, є «щасливою знахідкою» для порів­няльного правознавства.

Автором наступної класифікації був А. Леві-Ульман. В основу його класифікації було покладено критерій, що є одним із най­важливіших компонентів правової системи, — правові джерела. На підставі ролі правових джерел у правовій системі він виділив континентально-європейську, англо-американську і мусульманську правові сім'ї.

У порівняльно-правовій літературі є класифікація пра­вових систем, в основу якої покладено расовий і мовний критерії. Зокрема, Н. Созер-Холл на підставі цих критеріїв виділив: індоєвропейську (що піділлється на греко-римську, германську, англосаксонську, слов'янську, іранську й інші підгрупи), семітську і монголоїдну, а також право нецивілізованих народів.

Наступний етап в історії класифікації правових систем пов'язу­ється з іменами відомих компаративістів А. Армінджона, Б. Нольде і М. Вольфа. Як критерій класифікації правових систем вони вису­нули такий змістовний принцип, як співвідношення загального і особливого, та виділили такі правові сім'ї: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську та індуську.

Однією з найпоширеніших і обґрунтованих класифікацій пра­вових систем є класифікація, запропонована Р. Давидом. У її основі лежить ідея, згідно з якою класифікація правових систем повинна бути заснована на поєднанні двох критеріїв: ідеологіч­ного, що включає релігійні, філософські особливості, економічні і соціальні структури, і юридичної техніки, що включає як ос­новну складову джерела права. На цій підставі виділяються три основні правові сім'ї: романо-германська, англо-саксонська і со­ціалістична, до яких примикає решта правових сімей, зокрема релігійні і традиційні правові системи (мусульманське і індуське право, право країн Далекого Сходу), а також правові системи країн Африки.

Інша поширена класифікація правових систем належить К. Цвайгерту і X. Кьотцу, в основу якої покладено критерій «стилю права». Суть цієї класифікації полягає в тому, що ок­ремі правопорядки і цілі групи правопорядків володіють своїм певним стилем, тому, порівнюючи правопорядки, необхідно праг­нути виявити цей правовий стиль і провести їх групування в правові системи. Стиль права складається, на думку авторів, з п'яти чинників: походження і еволюції правової системи; своєрід­ності юридичного мислення; специфічних правових інститутів; природи джерел права і способів їх тлумачення; ідеологічних чинників.

На цій підставі К. Цвайгерт і X. Кьотц спробували визначити, з одного боку, критерії, що лежать в основі відмінності правових сімей, з іншого — критерії стилю і його наукове тлумачення, щоб виявити характерні риси правопорядків, які вивчаються, що дозволяють встановити їх належність до тієї чи іншої пра­вової сім'ї. Згідно із цією класифікацією, усі національні пра­вові системи згруповані у вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загального права; соціалістичного права; права країн Далекого Сходу; ісламського права; індуського права.

На думку С.С. Алексєєва, теорія «стилів» потребує певного корегування. Він вважає, що в порядку розвитку вказаної ідеї було 6 виправданим зробити акцент на трьох раніше вказаних правових сім'ях — групах якісно своєрідних, контрастних пра­вових систем, що відрізняються особливим юридичним ладом і мають харатер основних, «базових» юридичних типів.

Заслуговує уваги класифікація правових систем, запропонована К. Осакве, побудована на принципах безлічі критеріїв та сукупності об'єктивних і суб'єктивних чинників. Дана класифікація правових систем відображає американську теорію права, відповідно до якої класифікація повинна проводитися на трьох рівнях, тобто на двох рівнях макрокласифікації — по правових традиціях, і на одному рівні мікрокласифікації — по правових сім'ях. На першому рівні макрокласифікації за критерієм релігійної орієнтації релігійні правові системи відмежовуються від нерелігійних. До основних релігійних правових систем належать мусульманське (ісламське) право, єврейське (іудейське) право, канонічне право католицької церкви та індуське право. На другому рівні макрокласифікації нерелігійні правові системи за критерієм праворозуміння і ролі права в суспільстві поділяються на дві основні традиції: західну і незахідну. На рівні мікрокласифікації західна пра­вова традиція (тобто західне право), у свою чергу, поділяється на три правові сім'ї: романо-германську, англо-американську і скандинавську (північноєвропейську). Поняттям незахідної правової традиції об'єднано південно-східне азіатське право, африканське звичаєве право і племінне право американських індіанців.

Більш вузька класифікація правових систем, що входять у західну правову традицію, належить до мікрокласифікації. На цьому рівні, на думку К. Осакве, критерії для класифікації пра­вових систем зводяться до п'яти чинників, таких як правова ідеологія, правовий стиль, філософія процесуального права, архітектура судової системи і інфраструктура права. Під пра­вовою ідеологією розуміються ті основоположні філософські принципи права, які регулюють політичні, економічні і соціальні відносини в суспільстві. Поняття правового стилю включає іс­торичну спадщину, розвиток і структуру права, форму право­вого мислення, форми і ієрархію джерел права, юридичні фікції, юридичну техніку. До питання про філософію процесуального права в сучасній компаративістиці існують два підходи. Перший побудований на принципі змагальності, другий — на принципі інквізиції. Таким чином, можна виділити два види судових про­цесів — змагальний та інквізиційний. В інфраструктуру права К. Осакве включає такі чинники, як систему юридичної ос­віти, структуру юридичної професії і відношення до кодифікації права.

Наступна багаторівнева класифікація правових систем запро­понована Є.О. Харитоновим і О.І. Харитоновою. До критеріїв кла­сифікації першого рівня (макрорівня) належить тип цивілізації, що зумовлює відповідні традиції права. Критерієм класифікації другого рівня є особливість світогляду в рамках традиції, отже, концепції взаємовідносин держави і приватної особи, чим, у першу чергу, визначається тип правової сім'ї.

Ідея біполярності історії людства розвивається між двома полюсами, якими виступають колективізм і індивідуалізм суспіль­ства, і отримує дедалі більше визнання. Визнання колективістських і індивідуалістичних засад, як визначальних факторів в іс­торії розвитку суспільства, вивело до розділення всіх цивілі­зацій, що існували після архаїчних (первісних) суспільств, на колективістські та індивідуалістичні цивілізації, залежно від стилю мислення, стилю відчуттів і своєрідності колективних дій.

Ця ідея має принципове значення і при класифікації правових систем. У порівняльно-правовій літературі поширено виділення правових систем (С.С. Алексєєв) віддиференційованих і невід-диференційованих, яке має прямий вихід на різні типи праворо­зуміння, зумовлені різними правовими традиціями.

У невіддиференційованих правових системах функціонування права реалізується не просто в тісному зв'язку з релігією, мо­раллю, політикою, звичаями, але і під їх прямою дією. А в рамках віддиференційованих правових систем право функціонує відносно незалежно від політики, релігії, моралі, традицій.

У рамках віддиференційованих правових систем виділяються ро-мано-германське і загальне право, що сформувалися на основі за­хідної традиції права. Як відомо, західна традиція права була закла­дена наприкінці XI—XII століть революцією, розпочатою в 1075 р. Папою римським Григорієм VII, і супроводжувалася громадянсь­кими війнами, у той час називалася григоріанською Реформацією, а пізніше отримала назву Папської революції.

Під словом «західний» Г.Дж. Берман розуміє культуру народів Західної Європи, що розділяли з кінця XI до початку XVI століть загальну відданість римсько-католицькій пап­ській ієрархії, а потім — з XVI по XX ст. — пережили ряд національних революцій, кожна з яких мала наслідки для всієї Європи¹.

Невіддиференційовані правові системи сформувалися на основі незахідної правової традиції. Іноді їх об'єднують у групу східних правових традицій. Схід у даному випадку — це не географічне поняття, а, швидше, історико-культурне, соціополітичне, цивілізаційне. Мова йде про гігантську загальнолюдську цінність, хай в чомусь дуже неоднорідну і суперечливу, але все таки майже монолітну цілісну у своїй глибинній основі — тій самій основі, яка, власне, і зумовила появу дихотомії Схід—Захід.

Не можна протиставляти різні правові традиції, уважати одні більш досконалими, ніж інші. Кожна з них відносно самостійна і володіє унікальними властивостями, що переходять із покоління в покоління. Ці властивості створюють різноманіття правових систем на правовій панорамі світу.

При класифікації правових систем деякі дослідники виділяли і виділяють соціалістичну правову сім'ю як самостійну. На думку К. Осакве, у теперішній час соціалістична правова сім'я об'єднує Китай, Лаос, КНДР, Камбоджу, Анголу, Кубу, Ефіопію, Мозамбік та ін.

Причини існування соціалістичної правової сім'ї зумовлюються не особливостями юридичного мислення, правової доктрини, джерел і структури права, а пануючою марксистсько-ленінською ідеологією, принципами політичного устрою суспільства.

Як відзначає Р. Давид, можливе групування правових систем сучасності і за іншими критеріями, але відсутня єдина думка про те, яким шляхом повинно проводитися це групування і які «сім'ї права» будуть виділені в результаті. Тільки при такому підході кожна з класифікацій має свою цінність. Усе залежить від того, що хочуть вивчити, і яка при цьому поставлена мета. Не можна використовувати одну і ту саму класифікацію і тоді, коли вивчення йде в загальносвітовому масштабі, і тоді, коли воно обмежене європейськими рамками. Різними виявляються класифікації і за­лежно від того, береться за основу приватне або публічне право¹. Резюмуючи існуючі класифікації правових систем, слід зазна­чити, що існуючий плюралізм концепцій зумовлений, перш за все, плюралізмом концепцій праворозуміння.