6. Структура сучасного скандинавського права

Характеризуючи сучасний стан скандинавського права, необ­хідно відзначити його високий рівень гармонізації і уніфікації.

Структура скандинавського права характеризується систем­ністю, тобто всі правові норми викладено в рамках правових інститутів, які, у свою чергу, утворюють галузі права. Також структура скандинавського права визнає поділ права на приватне і публічне.

Приватне право регулює, перш за все, ті відносини, суб'єктами яких виступають приватні особи, і складається з норм, що фор­мують його галузі.

Публічне право включає норми, що регулюють діяльність де­ржави: норми, що визнають індивідів або групу осіб як суб'єкти публічної влади; норми, що встановлюють способи здійснення державними органами своєї діяльності; і норми, що визначають владну компетенцію, в межах якої діють державні органи. Усі ці норми містяться, у першу чергу, у конституціях і інших джерелах конституційного права.

Структура скандинавського права визнає галузеву класифі­кацію. У структурі права існують такі класичні галузі приватного права, як цивільне, торгове, сімейне, міжнародне приватне право та ін., а також галузі публічного права, такі як конституційне, адміністративне, кримінальне, трудове, охорона навколишнього середовища та ін.

У правових системах скандинавських держав відсутнє мас­штабне регулювання цивільно-правових відносин єдиним ко­дексом, хоча спроби ухвалення такого документа неодноразово робилися. Наприклад, у Норвегії в 1953 р. було створено комісію з розроблення єдиного Цивільного кодексу. Проте ця спроба не увінчалася успіхом.

Цивільно-правові відносини в скандинавському праві врегу­льовані в рамках окремих інститутів, таких як інститут права власності, інститут договірного права, інститут зобов'язального права та ін. Деякі цивільно-правові відносини регулюються судо­вими прецедентами. Наприклад, закони про компенсації не міс­тять норм, що регулюють відносини між учасниками компенсацій З обмеженою відповідальністю. При вирішенні такого роду питань діють правила, вироблені судовими прецедентами. Такі ж обста­вини характерні для справ у сфері зобов'язань, де при розгляді правопорушень застосовується принцип суворої відповідальності (це правило міститься в судових прецедентах, вироблених напри­кінці XIX ст.), згідно з яким не вимагається доказування провини особи, яка заподіяла шкоди.

Проте основна маса цивільно-правових відносин, як уже на­голошувалося, регулюється окремими законами, які стосуються різних правових інститутів. У галузі права власності на нерухо­мість у Данії, наприклад, було прийнято закон про реєстрацію земель 1926 р., а у сфері зобов'язального права — закон про купівлю-продаж товарів 1906 р., закон про страхування 1930 р. У Норвегії основоположними законами, що регулюють цивільно-правові відносини, уважаються закон про купівлю-продаж 1907 р., закон про нерухомість 1935 р., закон про корпорації 1957 р., закон про гроші і кредитування 1961 р. У Швеції законодавчими актами, що регулюють інститути цивільного права, є, перш за все, Звід законів Шведського королівства 1734 г.: розділ про нерухоме майно, а також закон про продаж товарів 1905 р. і закон про продаж товарів у розстрочку 1915 р. і ін.

Інститут права власності є основним у структурі скандинавсь­кого права, який був урегульований першими основоположними правовими документами скандинавського права — Кодексом ко­роля Христіана V 1683 р. і Зводом законів шведської держави в 1734 р., — а також іншими найважливішими законодавчими актами скандинавських держав.

Право власності, згідно зі скандинавською доктриною права, розуміється в статичному і динамічному розуміннях. Статичне право власності розуміється як сукупність повноважень влас­ника речі щодо інших осіб, такі як право власника на отримання доходу від речі, право відшкодування збитку в разі потреби і право на самооборону. Динамічне право власності сприймається як динамічний захист від домагань третіх осіб у разі виникнення юридичних конфліктів між однією зі сторін і третьою особою.

Основи інституту договірного права скандинавських держав було закладено законами про продаж товарів (прийняті в цих державах з 1905 по 1922 рр.) і законами про договори (прийняті в скандинавських державах з 1915 по 1936 рр.). Згідно з нормами скандинавського договірного права, договір укладається шляхом обміну повідомленнями, що містять пропозиції і згоду сторін до­говору. При укладенні договору враховується суб'єктивний намір його сторін, а процесуальна процедура його укладання вищеназ­ваними законами чітко не регулюється.

Питання сімейного права також регулюються окремими зако­нами, наприклад законами Норвегії про сімейну власність 1927 р., про шлюб і розлучення 1918 р. з поправками, внесеними 1969 р., датські закони про шлюб і розлучення 1969 р., про усиновлення 1956 р., про правове становище дітей 1960 р. У Швеції сімейно-правові відносини регулюються Зводом законів Шведського ко­ролівства 1734 р.: розділами про шлюб, про батьків і дітей, про спадкування, а також законами про шлюб 1920 р., про батьків і дітей 1949 р. У 1969 р. у Швеції було створено Комісію з реформи сімейного права, основне завдання якої полягало в перегляді за­конодавства про шлюб. Результатом діяльності цієї Комісії стало реформування цієї сфери в 1973 р., унаслідок чого було спрощено процедуру вступу до шлюбу, а також його розірвання.

Згідно з нормами сімейного права Швеції, шлюб може укла­датися як у відділах актів цивільного стану за місцем реєстрації жінки, або в церковній парафії, до якої належить одна зі сторін, яка бажає укласти шлюб. Перешкодою для вступу до шлюбу є неповноліття (повноліття настає з 18-річного віку), кровна спорід­неність, юридична неправоздатність згідно з рішенням суду, а також якщо одна зі сторін перебуває у діючому шлюбі.

Сфера спадково-правових відносин в скандинавському праві регулюється Кодексом короля Христіана V від 1683 р., роз­ділами про спадкування і Зводом законів Шведського королівства 1734 р., а також законом Норвегії про спадкування 1958 р., законом Фінляндії «Про спадкування» 1965 р. з доповненнями 1983 р. і ін.

Спадкування майна, що залишається після смерті особи, може здійснюватися двома шляхами: за заповітом і згідно із законом.

Згідно з нормами спадкового права, власність, що залишається після смерті особи, повинна бути розподілена між родичами, якщо померлий не залишив після себе заповіту. Якщо одного з подружжя немає в живих, то діти успадкують майно рівними долями. Якщо нащадки по прямій лінії відсутні, то успадковують батьки або їхні нащадки. Необхідно відзначити, що згідно із цими нормами заповіт спадкодавця не повинен погіршувати ста­новище дітей у порівнянні з правилами спадкування згідно із законом.

Регулювання трудових відносин, як правило, здійснюється за допомогою колективних договорів, які укладаються між пра­цедавцями і працівниками, об'єднаними в профспілки. Закон про виробничу демократію, який був прийнятий у Норвегії в 1976 р., свідчить, що підприємства, чисельність працівників яких перевищує 200 осіб, зобов'язані створювати об'єднані ради під­приємств із представників адміністрації і профспілки.

Проте це не означає, що законодавче регулювання трудових відносин у цих державах відсутнє взагалі. У Швеції ще в 1928 р. були прийняті закони про колективні договори і про суди по тру­дових конфліктах, в яких основна увага приділяється не тільки колективним договорам, але й безпеці праці та робочому часу. У 1974 р. було прийнято закон про судочинство по трудових кон­фліктах, а в 1976 р. — закон про спільне регулювання трудових відносин. Вони і формують основи трудового права Швеції. У Норвегії в 1976 р. було прийнято закон про виробничу демок­ратію. Згідно з прийнятим в 1977 р. законом про захист робочих і виробничого середовища обмежується можливість звільнення працівників працедавцями.

У структурі правової системи скандинавських держав особливе місце належить сфері соціального забезпечення, тобто питанням, пов'язаним із наданням медичної допомоги, освітою, зайнятістю, виплатою пенсій через старість і інвалідність, виплатою допомоги з безробіття і т.ін.

Система соціального забезпечення складається як із соціаль­ного страхування, так і з соціальної допомоги. Система со­ціального страхування, у свою чергу, складається з державного обов'язкового стандартного страхування, корпоративного страху­вання і приватного страхування.

У структурі скандинавського права значне місце відводиться законодавству, що регулює охорону навколишнього середовища. Прийнято багато законів, що регулюють дану сферу відносин.

Наприклад, у Швеції діють такі закони: закон про збереження природи 1964 р., закон про охорону навколишнього середовища 1969 р., закон про збереження лісу 1979 р., закон про воду 1983 р. і ін. У Норвегії прийнято такі оригінальні закони, як закон про відпочинок на відкритому повітрі 1957 р., закон про дику природу 1982 р. У Фінляндії прийнято закони про збереження природи 1923 р., про воду 1961 р., про ліси 1967 р. і ін.

У правових системах скандинавських держав питання регу­лювання охорони навколишнього середовища пов'язують із тери­торіальним плануванням, що зумовлене бурхливим розвитком промисловості і будівництва.

Процес повномасштабної кодифікації скандинавського права торкнувся лише сфери кримінально-правових відносин. Наприклад, перший кримінальний кодекс Норвегії було прий­нято в 1842 р., а чинний КК — в 1902 р. Кримінальний кодекс Данії було прийнято в 1930 р. Регулювання кримінально-пра­вових відносин у Швеції здійснювалося Зводом законів Шведсь­кого королівства 1734 р.: розділами про злочини і про покарання. У 1864 р. було прийнято Кримінальний кодекс, який був замінений нині чинним новим Кримінальним кодексом 1962 р. Згідно з даним кодексом, усі злочини діляться на чотири групи: злочини проти особи, злочини проти майна, злочини проти суспільства і злочини проти держави. Злочини, що вчиняються військовослужбовцями, також регулюються цим кодексом, а не окремим законом. Згідно з кримінально-правовими нормами, видами покарання за вчинені злочини є: штраф, позбавлення волі, умовне засудження, пробація, превентивне ув'язнення, передача під спеціальну опіку, конфіскація майна і обов'язок відшкодувати збиток. Страта не передбачена взагалі.