2. Формування і еволюція африканського звичаєвого права

З'ясування генезису правових і державних начал в афри­канських суспільствах має принципове значення для з'ясування загальних закономірностей їх походження і первинного розвитку, вивчення їх подальшої еволюції, а також для розуміння все ще вирішального значення правових звичаїв у формуванні і функціо­нуванні правових систем сучасних африканських держав.

Своєрідність африканських соціальних структур іноді створює стереотип суспільств, де в минулому не існувало державності і права. Вивчення процесу виникнення і становлення ранніх пра­вових і державних систем в африканських суспільствах є за­вданням досить складним. Докладне ознайомлення з ними свід­чить, що цей процес має стародавню історію. Задовго до приходу колонізаторів в африканських суспільствах, разом із перехідними переддержавними суспільствами, існували держави, і соціальне життя в них регулювалося правом. Звичайно, традиційні соціальні утворення ще не були державами в їх сучасному розумінні, і, отже, прийняті в них звичаї не вважалися правом у сучасному розумінні.

У своєму розвитку звичаєве африканське право пройшло три етапи:

— перший етап — формування африканського звичаєвого права; другий етап — звичаєве право в колоніальний період; третій етап — формування сучасних правових систем африканських держав.

В африканських суспільствах із давніх часів панувало роздроб­лене різноманітне неписане звичаєве право, що відображало напівфеодальний устрій життя традиційного суспільства. На ранніх стадіях розвитку африканських суспільств звичай і традиція збігаються з правосвідомістю, і тому впродовж століть традиційним для населення Африки залишалося саме звичаєве право. Воно не представляло єдиного комплексу, оскільки різні етнічні групи, різні суспільства мали свої самобутні системи правових звичаїв. Разом із тим, саме різноманітні звичаї залиша­лися головним регулятором взаємин у цих суспільствах.

Вони звичайно мали усний характер. Якщо в писемності голо­вним є повідомлення, для передачі якого вона служить, а також прагнення до анонімності суспільних відносин, то усне спілку­вання, навпаки, ставить на перше місце індивідуалізацію сус­пільних відносин. Усне спілкування сприяє розвитку не тільки відносин між індивідуумами. Групи, з яких складається суспіль­ство, відіграють визначальну роль у збереженні слова: саме на них, а не на письмовий текст, покладається завдання запам'ятати послання.

Общинна модель структури суспільства спрямована на встанов­лення гармонії між суспільством та індивідуумом. Дія індивідуума завжди розглядаються як дії члена певної общини, відповідно, його обов'язки і права визначаються даною общиною.

Незважаючи на те, що відомості про звичаєве право раннього періоду розвитку дуже незначні, вивчення звичаєво-правових норм африканських суспільств дозволяє відновити реальні механізми регулювання суспільних відносин.

Правовий збірник XIII ст., відомий під назвою «Фетха негаст» («Правосуддя царів»), є унікальним документом, що відображає потенціал і можливості норм звичаєвого права в регулюванні складних суспільних відносин. Даний правовий документ, скла­дений в Єгипті, регулював не тільки взаємини усередині суспіль­ства, але й на основі правових традицій ісламу і християнства регулював зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні відносини Єгипту як великого політичного і торговельного центру з мо­гутньою Візантією. Завдяки цьому в даному документі можна виявити і вплив візантійського права.

У XVI ст. в Ефіопії цей збірник було затверджено як правовий кодекс, який, разом із біблійними текстами (Старий і Новий завіт) і соборними положеннями християнської церкви, включав «книги царів» (імператорські канони), що містили правові норми і царські настанови.

Ще одною пам'яткою звичаєвого права, що дійшла до нас, є старовинні «речення» (кабари), що належали вождеві Ма­лагасійської держави Імерна (Імерн), які у своїй основі містили звичаї. Згідно із цією пам'яткою звичаєвого права, ухвалені на­родними зборами рішення ґрунтувалися на традиціях і звичаях. Ці старовинні «речення» зберігалися в усній формі, і лише в се­редині XIX ст. були записані і опубліковані мовою малаги. Згодом звичаєво-правові норми малаги систематизувалися в урядових ви­даннях, що отримали назву «кодексів».

Одним із перших таких кодексів є «Кодекс 48 статей», прий­нятий в 1828 р., що регулював деякі питання кримінально-пра­вових і цивільно-правових відносин. За ним було укладено «Кодекс 50 статей», що регулював питання адміністративного управління провінціями. У 1863 р. було прийнято ще два кодекси; один з яких містив кримінально-правові і цивільно-правові норми, другий — норми про розділ майна між сторонами і палацовою скарб­ницею в спірних випадках та інші положення.

Згодом «Кодекс 101 статті», прийнятий в 1868 р., і найповніший «Кодекс 305 статей», прийнятий в 1881 р., були видані урядовою палацовою друкарнею, але були відомі лише вузькому колу чиновників. Останній з названих кодексів містив статті про політичні і кримінальні злочини, про державну владу, власність, рабів і т. п. У ньому містилася норма, що приписувала збереження неписаних народних традицій і звичаїв, яких дотри­муються і сьогодні. Вони залишаються в силі і застосовуються нарівні з письмовими законами, зібраними в даному кодексі.

За традицією до публікації правитель проголошував промову (кабар) перед народними зборами, а потім зачитувалися статті кодексів. На початку XX ст. ці документи були опубліковані фран­цузькою мовою і стали відомі в Європі.

Африканські суспільства протягом багатьох століть жили від-повідно до норм добровільно дотримуваних звичаїв, що регулювали різні сторони організації життя племен. Дотримання норм звичаєвого права забезпечувалося шанобливим ставленням до традицій предків. Кожна з численних общин мала свої традиції та звичаї. Відмінності між звичаями одного району або однієї етнічної групи були невеликими, проте вони могли стати значними поза цими межами.

Таким чином, перший етап формування традиційного афри­канського права охоплює зародження і еволюцію звичаїв як основних регуляторів суспільного життя в традиційних афри­канських суспільствах, починаючи з періоду розкладання первіс­ного суспільства.