5. Структура американського права

Право США в цілому має структуру, аналогічну структурі загального права, але є й істотні відмінності. Одна з таких від­мінностей, що має принципове значення, пов'язана з федеральною структурою США.

Регулювання цивільно-правових відносин, в основному, вхо­дить до компетенції окремих штатів, а федеральне право лише частково торкається цивільно-правових відносин у загальному контексті зростаючого федерального регулювання економіки.

У сфері цивільного права в більшості американських штатів діють не кодекси, а закони, що регулюють окремі правові інститути, або норми загального права. Виняток становить штат Луїзіана, де діє Цивільний кодекс 1870 р., що продовжує традиції французького права, і штати Джорджія, Каліфорнія, Монтана, Північна і Південна Дакота, де є цивільні кодекси, які регулюють лише вузьке коло проблем цивільного і сімейного права¹.

У США цивільне право складається з окремих важливих пра­вових інститутів — права корпорацій, договірного права, права власності та ін.

Найбільш істотні економічні і соціальні наслідки були пов'язані з розвитком правового статусу юридичної особи. У США, як і в Англії, немає особливої загальнотеоретичної конструкції «юри­дична особа», і такою виступає корпорація. Підприємницькі кор­порації в США по суті є аналогом акціонерного товариства. Сама юридична техніка конструювання корпорації з деякими модифі­каціями запозичена правовою системою США з англійського за­гального права.

Із самого початку законодавче регулювання діяльності корпо­рацій було достатньо ліберальним і обмежувалося лише тим, що в рамках права штатів, іноді в рамках федерального права, вида­валися акти, що передбачали загальні умови організації і діяль­ності корпоративних об'єднань. Відповідно до тенденцій розвитку американської економіки у XX ст. підприємницькі корпорації зай­няли пануючі позиції практично в усіх її сферах. Так в останній чверті XX ст. у США налічувалося понад 2 млн. підприємницьких корпорацій (акціонерних товариств). У теперішній час у кожному із штатів діють свої власні закони про корпорації як загального характеру, так і тих, що стосуються безпосередньо підприємни­цьких корпорацій.

Асоціація американських адвокатів підготувала примірний закон про підприємницькі корпорації, який не був нормативним актом, проте отримав широке визнання в ділових колах США. За його зразком було складено закони про корпорації в 35 штатах. Серед законів окремих штатів, прийнятих в останні десятиліття, за своїм змістом і юридичною формою особливо виділяються за­гальний закон про корпорації штату Делавер 1967 р., закон про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк 1963 р., загальний закон про корпорації штату Каліфорнія 1977 р.

Одним із центральних інститутів американського права, що ре­гулює цивільно-правові відносини, уважається інститут договір­ного права. До кінця XIX ст. договірні відносини регулювалися переважно прецедентним правом. У XX ст. на перший план регу­лювання даних відносин виходить законодавство штатів. Удоско­наленню договірного права сприяла політика економічного лібе­ралізму, при якій склалася майже необмежена свобода укладання різноманітних угод, які мають юридичну силу, що відкривало шлях індивідуальній і корпоративній підприємницькій діяльності. Для інституту договірного права США характерна конструкція зу­стрічного задоволення, заснована на обіцянці здійснити очікувані дії. При такому широкому розумінні договору ринкові відносини отримали своє юридичне вираження саме в договірному праві.

Інститут права власності регулюється, перш за все, Консти­туцією США. V і XIV поправки до конституції встановили, що жодна особа не повинна позбавлятися життя, свободи або влас­ності без належної правової процедури. Так у 1879 р. при розгляді судової справи, пов'язаної із застосуванням V поправки Консти­туції США, суд заявив, що федерації, так само як і штатам заборонено позбавляти особу або корпорацію власності без на­лежної правової процедури. У 1889 р. суд уже прямо вказав, що корпорація є юридичною особою в тому значенні, в якому даний термін використано в XIV поправці, а тому вона не може бути позбавлена власності без належної правової процедури.

Сфера сімейно-правових відносин у більшості штатів ре­гулюється не кодексами, а окремими законами, причому регулю­вання даної сфери належить до виключної компетенції штатів. Як уже наголошувалося, відмінності в регулюванні сімейно-правових відносин у різних штатах значні, що зумовило виникнення правових конфліктів. Для вирішення цієї проблеми Національна конференція уповноважених з уніфікації права штатів в 1970 р. 11 підготувала проект Одноманітного закону про шлюб і розлучення, на підставі якого деякі штати розробили і прийняли відповідні закони.

У законодавстві штатів закріплено різні підходи до процедури реєстрації шлюбу. У цілому можна виділити дві основні форми реєстрації шлюбу: цивільну і церковну. Здебільшого для церков­ного шлюбу необхідна попередня ліцензія від відповідних муніци­пальних органів. У деяких штатах на шляху до розлучення вста­новлюються достатньо жорсткі перешкоди (наприклад потрібно довести в ході судової процедури провину одного з подружжя, зокрема заподіяння побоїв, брутальне поводження або подружню невірність тощо). Реєстрації розлучення в окремих штатах пе­редує роздільне проживання подружжя протягом установленого строку (зазвичай півроку).

Регулювання спадково-правових відносин також належить до компетенції права штатів. Історично в різних штатах склався неоднаковий порядок спадкування. Згідно з нормами спадкового права визнається спадкування згідно із законом і за заповітом. Пропорції між цими двома формами спадкування у багатьох ви­падках різні. Порядок спадкування, як правило, істотно розріз­няється залежно від розміру спадку. При спадкуванні невеликого за розмірами майна потрібне лише виконання звичайних формаль­ностей. Коли мова йде про велике майно, то формальності стають складнішими, а головне — законодавство передбачає особливий судовий контроль на період відкриття спадщини. Для управління успадкованим майном призначаються особливі особи, які висту­пають як виконавці заповіту. До їхніх функцій входить не тільки виконання волі заповідача, але й дотримання інтересів законних спадкоємців і кредиторів.

Згідно з Конституцією США кримінальне право, за винятком тих його норм, які мають загальнофедеральне значення, віднесене до ведення штатів. У початковий період формування правової системи США кримінальне право розвивалося значною мірою під впливом англійського загального права. Починаючи з 40-х рр. XIX ст. розробляються кримінальні кодекси, які були, як правило, розділами зводу законів штатів, що стосуються кримінального права. Вони багато в чому були побудовані на традиційних до­ктринах і конструкціях загального права.

У 70-ті рр. XIX ст. було зроблено спробу кодифікації кримі­нального законодавства федерації. Вона знайшла своє вираження в складанні спеціального розділу про федеральні злочини у зводі законів США. Проте в повнішому вигляді систематизацію феде­рального законодавства було здійснено в Кримінальному кодексі 1909 р. Останній в 1948 р. у вигляді кодифікованого акта, був включений у розділ 18 Зводу законів США.

Саме на рівні штатів злочинність набула особливо великих розмірів, а численні кримінальні акти і кодекси штатів, прий­няті у 50 штатах, виявилися недостатніми. Суперечності, а також прогалини в кримінальному законодавстві окремих штатів вели до збільшення злочинності. Тому в середині XX ст., па­ралельно з рухом за модернізацію федерального Кримінального кодексу, почалася масштабна робота з уніфікації криміналь­ного законодавства на рівні штатів, унаслідок чого Інститутом американського права в 1962 р. було розроблено Зразковий кримінальний кодекс. Хоча цей кодекс має неофіційний ха­рактер і служить лише зразком раціонального і досконалішого в техніко-юридичному відношенні документа, він дуже вплинув на кримінальні кодекси окремих штатів, сприяв їх зближенню. Підсумком стало ухвалення нових кримінальних кодексів більш ніж у 40 штатах.

Види покарань в США підрозділяються на основні і додаткові. Основними видами покарань є страта, тюремне ув'язнення, пробація і штраф, додатковими — позбавлення різних прав, кон­фіскація майна, накладання обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду, суспільні роботи в суспільних інтересах та ін. Страта як вища міра покарання продовжує зберігатися в 36 штатах.

Основи кримінально-процесуального права в США були за­кладені англійським загальним правом і в подальшому розвинені з урахуванням особливостей американського суспільства. У де­яких штатах було розроблено кримінально-процесуальні кодекси, об'єднані з кримінальними кодексами. З кінця XIX ст. всі питання, що стосуються кримінального процесу і судочинства, включаються у вигляді самостійних розділів до зводів законів штатів.

Зразковий кримінально-процесуальний кодекс, складений ще в 30х—40-х рр. XX ст., не вплинув істотно на законодавство біль­шості штатів. На федеральному рівні процес консолідації кримінально-процесуального законодавства знайшов своє вираження в розділі 18 Звід законів США. У 1948 р. до цього розділу було включено особливу другу частину — «Кримінальний процес».

Докази, отримані з порушенням процесуальних правил, особ­ливо в результаті таких процесуальних дій, як обшук і арешт, не можуть бути використані обвинуваченням і не приймаються суддею. Як порушення належної правової процедури розгляда­ються, наприклад, докази, отримані поліцією під час обшуку за присутності понятих і експертів, але без представників захисту.