6. Роль ісламського права у формуванні і функціонуванні правових систем ісламських держав

Необхідно розмежовувати два близькі, але нетотожні по­няття: «ісламське право» і «правова система ісламських держав». Ісламське право є, як уже наголошувалося, правом ісламської общини, тобто дотримання його норм розраховане на людей, які сповідають іслам, незалежно від місця мешкання. Правові сис­теми ісламських держав мають територіальний характер. Норми, що містяться в правових системах національного права, розра­ховані на всіх громадян, які проживають на території ісламської держави незалежно від релігійної належності.

У жодній національній правовій системі ісламських держав норми класичного ісламського права не функціонують у чистому вигляді. Вони доповнюються за допомогою звичаїв, договорів, угод, адміністративних рішень та інших нормативних актів, що містять норми позитивного права, а також на основі запозичень правових положень в інших правових систем.

Для правових систем сучасних ісламських держав характерний дуалізм права, який полягає в одночасному співіснуванні пра­вових норм, різних за змістом і специфікою, — норм класичного ісламського права і норм, запозичених з інших правових систем, що дозволяє пристосувати правові системи сучасних ісламських держав до економічного і соціально-політичного середовища, що постійно змінюється. Більше того, у теперішній час спостері­гається тенденція розширення і посилення дуалізму, що поясню­ється багатьма обставинами, серед яких можна назвати, по-перше, ускладнення соціально-економічних, політичних відносин у су­спільному житті, які вже не можуть регулюватися тільки релігій­ними нормами і догмами; по-друге, міжнародна співпраця, що розвивається.

Напрями дії ісламського права і правових систем ісламських держав різні. Складно провести чітку межу між сферами їх дії. Як правило, норми ісламського права охоплюють переважно від­носини особистого статусу, але можуть і виходити за ці рамки, включаючи цивільні, конституційні, адміністративні і кримінальні відносини. Останнє характерне для країн Аравійського півос­трова.

Разом із тим, класичне ісламське право як і раніше є визна­чальним у функціонуванні правових систем ісламських держав. Це виявляється в такому.

Конституційно закріплене визнання ісламу як державної релігії. Одним із таких конституційних положень, що існують у 28 державах та відображає вплив ісламських інститутів і норм на державне право й одночасно виступає правовою ос­новою такого впливу, є визнання ісламу державною релігією. Такі положення містяться в конституціях Йорданії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Тунісу, Катару, Пакистану та ін. Так, згідно з Конституцією Афганістану 2004 р., іслам має статус офіційної державної релігії. Також закріплюється норма про те, що не може бути прийнятий жоден закон, що суперечить священній релігії ісламу.

Функціонує ісламський інститут шури — дорадчості, у рамках якого порівнюється діяльність держави з основоположними при­нципами ісламського права. Інститут шури надає народу мож­ливість брати участь у виробленні найважливіших державних рі­шень. З юридичної точки зору вирішення шури може і не нести обов'язкового характеру, проте жоден правитель, як показує практика, не ігнорує їх через її релігійний і суспільний авто­ритет.

Виходячи з елементного складу поняття правової системи, можна виявити вплив класичного ісламського права на всі скла­дові структури правової системи ісламських держав, хоча і ви­являється це різною мірою. Класичне ісламське право визначає правовий менталітет, правову свідомість, правову культуру і пра-вореалізацію в цих державах. Воно відіграє визначальну роль у формуванні не тільки змістовних елементів правової системи, але й формальних. Як змістовні елементи необхідно розглядати, перш за все, правову ідеологію, під якою маються на увазі основопо­ложні принципи, що визначають усі сфери правової реальності в суспільстві. Правова ідеологія, що панує в ісламських державах, має суто релігійний характер, оскільки бере свій початок, перш за все, в основоположних джерелах ісламської релігії і ісламського права — Корані і Сунні, а також вона була сформульована в ході доктринального розроблення ісламського права.

Розглядаючи динаміку співвідношення класичного ісламського права і правових систем ісламських держав, доцільно, залежно від ступеня впливу класичного ісламського права на формування і функціонування правових систем вищезгаданих держав, на­вести таку класифікацію правових систем сучасних ісламських держав.

Перша група об'єднує правові системи тих ісламських держав, в яких формування і функціонування правових систем відбувається під прямим впливом принципів і норм класичного ісламського права, що справляє глибокий вплив не тільки на регулювання у сфері приватного права, але й на публічне право, наприклад на конституційне законодавство і на форму правління, що склалася в даній державі. Вона була сприйнята такими державами, як Саудівська Аравія, Іран і Пакистан, де запроваджується в життя головна вимога ісламської концепції права, тобто повна відповід­ність усіх чинних норм усіх галузей права основоположним при­нципам класичного ісламського права.

Правові системи сучасних ісламських держав, що входять до другої групи, характеризуються більш помірним підходом до застосування норм класичного ісламського права в рамках су­часної правової системи ісламської держави. Це правові системи таких держав, як Єменська Арабська Республіка, Лівія, Судан, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн, Кувейт, Бруней. Ісламське право тут не має такої сфери дії, як, наприклад, у Саудівській Аравії та Ірані, але все-таки продовжує відігравати істотну роль, а в останні десятиліття навіть спостерігається тенденція до його розширення. Найбільший вплив принципи і норми ісламського права справляють на конституційні норми, на структуру і діяль­ність державного механізму цих держав. Так у Лівії в 1977 р. Коран було оголошено «законом суспільства», який замінює зви­чайну конституцію.

Для третьої групи ісламських держав характерне обмежене за­стосування норм класичного ісламського права на рівні загальних принципів, що визначають характер функціонування цих правових систем, куди входять правові системи Єгипту, Сирії, Марокко, Йорданії, Алжиру, Сомалі, Афганістану і ін. Іслам завжди був важливою частиною офіційної ідеології цих держав, але не був чинником, що визначає суспільно-політичне життя.

Четверта група правових систем ісламських держав відображає найменший вплив та дію норм і принципів класичного ісламського права на їх функціонування. Найбільш характерно це виявляється в таких державах, як Туреччина, Туніс і Марокко.

Необхідно відзначити, що в правових системах пострадянсь­ких держав із мусульманським населенням ісламське право має декларативний характер і реально не впливає на функціонування цих правових систем. Іншими словами, ісламське право не відіграє якої-небудь значної ролі в суспільно-політичному і державно-пра­вовому житті цих держав. Проте переважна більшість населення цих держав сповідує іслам, а ісламське право, як право іслам­ської общини, може регулювати різні сторони життєдіяльності мусульман, переважно, сфери їх особистого статусу. Це держави Середньої Азії Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, Киргизстан і Туркменістан, а також Азербайджан.

Заслуговує особливої уваги характер взаємин ісламського права і правових систем «неісламських» держав, де мусульмани складають меншість населення. Ісламське право в цих державах входить у структуру їх правової системи і регулює сфери особис­того статусу мусульман. Це стосується правових систем таких держав, як Індія, Танзанія, Малі, Чад, Філіппіни, Нігерія та ін.

Наприклад, в Індії деякі питання сімейно-правових відносин регулюються нормами ісламського права. Закони, прийняті в 1937 і 1939 рр. ще в колоніальній Індії, регулюють шлюбно-сімейні відносини мусульман, які проживають в цій країні.

Таким чином, вплив ісламського права на правові системи іс­ламських держав виявляється в кожній ісламській державі по-різному, залежно від історичних закономірностей розвитку даної держави, культурних особливостей людей, які населяють її, та від його геополітичного розташування.