2. Специфічні риси іудейського права

Іудейське (єврейське) право є однією з найдавніших правових систем світу релігійного типу і є релігійно-правовою системою, регулює суспільні відносини всередині єврейської общини, що сповідає іудаїзм.

Іудейське право, перебуваючи в певному взаємозв'язку і взає­модії з іншими правовими системами, має особливий характер. Йому властивий цілий ряд неповторних рис, які визначають його самобутність і відрізняють від інших правових систем.

Головна особливість іудейського права полягає в тому, що воно є складовою частиною іудаїзму. Це перш за все виявляється в їх загальному походженні, а також у спільності їх джерел. Як відомо, джерелом релігії і єврейського права є Біблія (її перші п'ять книг — П'ятикнижжя або Тора). Релігійні установки, які визначають ставлення людини до Творця, дотримання суботи і свят, закони кошерності та інші, є одночасно і правовими, і релігійними нормами.

Норми іудейського права переплетені з релігійними нормами і переважно спрямовані на визначення обов'язків людини як члена єврейської общини. Вони регулюють ставлення членів іудейського суспільства до Бога, його законів і заповідей, до релігійних ри­туалів, до своєї держави, суспільних інститутів, до інших членів общини та іновірців. У деяких випадках прямо передбачені сан­кції за порушення певних норм. Так заборона «не вбивай» під­кріплюється санкцією «хто ударить людину, і вона помре, той обов'язково повинен бути вбитий».

Наступна особливість іудейського права полягає в тому, що для нього, на відміну від інших правових систем, харак­терний мононаціональний характер, тобто дія іудейського права поширюється тільки на одну націю — євреїв. М. Елон підкреслює, що єврейський народ завжди розглядав єврейське право як власне національне надбання і як головну і важливу частину своєї культури. Знаходячись на чужині, у вигнанні, єв­рейський народ продовжував існувати як нація, а не як релігійна секта, постійно і безперервно розвиваючи своє право — най­важливішу національну цінність, в якій яскраво виражається його сутність. Необхідно відзначити, що найважливіша функція іудейського права полягає в забезпеченні цілісності єврейського суспільства і підтримці його духовно-етичної і релігійної єдності.

Особливістю іудейського права є також принцип богообраності іудейського народу, його виділення Богом серед інших народів. «Ти народ святий для Господа, Бога свого, — стверд­жується в «Повторенні Закону» щодо іудейського народу, — тебе обрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому обраним народом з усіх народів, які на поверхні землі». «Я — Господь, Бог ваш, що відокремив вас від тих народів», — мовиться в книзі «Левіт». Для забезпечення дії цього принципу іудейське право встановлює заборону на асиміляцію з іншими народами. Наприклад, забо­роняються шлюби з неєвреями, а також звернення до неєврейських судових організацій та ін. «І не ріднися з ними: дочки своєї не даси його синові, а його дочки не візьмеш для сина свого, оскільки він відверне сина твого від Мене», — говорилося в «Повторенні Закону».

Важливою особливістю іудейського права є також те, що воно впродовж більшої частини своєї історії існувало і розвивалося без існування єврейської держави. Як відомо, іудейське право по­чало формуватися всередині єврейської общини в рамках власної єврейської держави. І незважаючи на те, що єврейський народ позбувся власної території, іудейське право як і раніше залиша­лося живим правом єврейської общини, що діяло, для тих, хто проживає в різних країнах світу. У зв'язку з цим І.Ю. Козліхін відзначає, що річ навіть не в тому, що євреї, втративши націо­нальну державність, відродили її через два тисячоліття. Багато народів взагалі ніколи її не мали, інші втрачали її і знову заво­йовували. Євреї ж утратили не тільки державність, але й землю. Упродовж багатьох століть вони жили на території чужих для них держав, в оточенні іншої культури, часто навіть ворожої. За таких умов вони зуміли не просто зберегти своє національне право, але й активно розвивали його.

Таким чином, іудейському праву властиві основні ознаки релігій­ного права. Разом із тим, воно володіє низкою вищезазначених ознак, що дозволяють говорити про його особливий характер.