50. Когнітивно-діяльнісні конфлікти проф самовизначеня особистості, їх причини

Когнітивно-діяльнісний конфлікт– це невдоволеність змістом і способами реалізації професійної діяльності. Він є одним з видів конфлікту, які виникають на критичній стадії розвитку професійної кризи (по Зеєру). Одночасно виникають і мотиваційний конфлікти.

Когнітивно-діяльністні представлені конфліктом незадоволеності способами діяльності, статусно-рольових конфліктом і конфліктом професійних експектацій.

Передкритична фаза когнітивно - діяльнісного конфлікту виявляється в незадоволеності існуючим професійним статусом, змістом діяльності, способами її реалізації, міжособистісними відносинами. Ця незадоволеність не завжди чітко усвідомлюється, але проявляється в психологічному дискомфорті на роботі, дратівливості, невдоволенні організацією, оплатою праці, керівниками тощо .

Бажання відповідати соціальним очікуванням і неможливість їм відповідати призводить до заниженої самооцінки своїх професійних здібностей, викликає почуття розгубленості та розчарування в професії. Спостерігається сумнів у значущості професії та професійної діяльності. З конфліктом професійних експектацій тісно пов'язаний конфлікт самонеприйняття, яке є результатом завищеної вимогливості до себе як професіонала, до професії в цілому, що призводить до самозвинувачення, комплексу неповноцінності, підвищеної тривожності. Результатом «пошуку сенсу», конструктивного вирішення смислових конфліктів професіоналом є поповнення, поглиблення смислів і смислових відносин, межа яких максимальна осмисленість професії та професійної діяльності, гармонізація життєвих і професійних смислів. Рішення «завдання на сенс» забезпечує рух смислової системи через звернення особистості до більш широким смисловим контекстами, ніж безпосередньо актуалізуються наявною ситуацією.

51.Зовнішня та внутрішня мотивація особистості. Мотивація досягнення та уникнення невдач.

Внутрішня мотивація, по Едварду Десі - це прагнення здійснювати діяльність заради неї самої, заради нагороди, яка міститься в самій цій діяльності. Нагородою є «момент переживання чогось більшого, ніж звичайне існування». Джерелом такої мотивації є потреба автономності і самовизначення.

Зовнішня мотивація - це мотивація, при якій фактори, що впливають на поведінку особистості, знаходяться поза «я» особистості або поза поведінки. Досить ініціює і регулюючим чинникам стати зовнішніми, як вся мотивація набуває характеру зовнішньої.

Можна виділити наступні особливості зовнішньої і внутрішньої мотивації: -зовнішня мотивація в цілому сприяє збільшенню обсягу виконуваної роботи, а внутрішня - якості; - якщо зовнішня мотивація (як позитивна, так і негативна) не досягає «порогового» значення або знімається взагалі, внутрішня мотивація посилюється; - при заміні внутрішньої мотивації зовнішньої перша, як правило, зменшується; зростання впевненості в собі, своїх силах сприяє посиленню внутрішньої мотивації.

Під мотивацією досягнення розуміють (автори Д. Мак-Клелланда, Д. Аткінсона і німецького вченого X.Хекхаузена)сукупність цілей, потреб і мотивів, які стимулюють людину прагнути до досягнення цілей у всіх сферах життєдіяльності і бути активною в їх досягненні. При цьому особливу увагу потрібно приділити потребам в досягненні цілі і страху невдачі, потребі в самоствердженні, прагненню до пізнання, прагненню до винагороди при досягненні цілей. Мотивація досягнення виконує ряд істотних функцій:

– пізнавальну (прагнення до набуття необхідних знань з метою наступного їх застосування в життєдіяльності);

– емоційну (відображення впливу емоцій на ту чи іншу діяльність людини);

– інтегративну (відображення системи самооцінок діяльності і досягнутого результату).

Мотивація уникненн яневдачі розглядається як вироблений у психіці механізм уникнення помилок, невдач, нерідко будь-якими шляхами і засобами. Для особистості, з переважанням мотивації уникнення невдач, головне недопустити помилки, уникнути невдачі, навіть ціною сильної трансформації первісної, головної мети, її повного або часткового недосягнення. Домінування у людини мотиву уникнення невдач призводить до заниження самооцінки та рівнем домагань. Повторювані невдачі можуть привести такої людини в стан звичної пригніченості, до стійкого зниження віри в себе і до хронічної боязні невдач. У таких людей, як правило, низький рівень розвитку мотивації досягнення

Людина, яка прагне успіху, зазнавши невдачі, активізує свою діяльність і досягає нерідко ви­щих результатів, ніж очікувала, а орієнтована на невда­чу – за таких обставин часто опускає руки.