120. Особливості психологічного консультування персоналу організації (Кузьменко а.)

Психологічне консультування в організації можна поділити на експертне та процес-консультування.

Мета процес-консультування полягає в тому, щоб допомогти менеджеру-клієнту виявити, зрозуміти і оптимізувати організаційні процеси, з якими йому доводиться мати справу. Це може стосуватися і трудового процесу, і каналів спілкування, і неформальних взаємин між працівниками. В основі процес-консультування лежить посилка про те, що ефективність організації може бути підвищена за рахунок вирішення міжособистісних проблем і більшої залученості персоналу в організаційні процеси.

Консультант повинен допомогти клієнту по-новому побачити організаційні процеси. При цьому в його компетенцію не входить прийняття будь-яких рішень в організації. Він повинен допомогти менеджеру самостійно знайти вихід з створилися проблем. Консультант не повинен бути професіоналом у всіх областях організаційного життя. Його завдання впливати на організаційні процеси шляхом створення консультативних відносин.

Експертне консультування в організації - це також системне консультування, спрямоване на вирішення виниклої організаційної проблеми.

До загальних характеристиками експертного консультування можна віднести: воно орієнтоване на досягнення мети, яка часто носить професійний характер; взаємини в цьому виді консультування регулюються нормами і правилами; цей вид консультування - процес, що включає збір даних, рекомендацію рішення, пропозиція підтримки; воно грунтується на ідеологіях , системах цінностей і етики.

Експертне консультування частіше буває «зовнішнім». Воно може відбуватися на індивідуальному, груповому та організаційному рівні в організації.

Консультування в організації, як правило, будується згідно однієї з чотирьох концептуальних моделей:

1) Модель забезпечення. Консультант-експерт забезпечує пряме обслуговування консультованих, які не мають часу, бажання або можливостей для вирішення проблеми. У цьому випадку експерти дозволяють важкі проблеми за консультируемого; 2) Модель «лікар-пацієнт». Консультант пояснює клієнту, що неправильно в його відносинах з третіми особами або в його позиції, і що в зв'язку з цим необхідно вжити; 3) Модель посередництва. Консультанти-експерти діють як координатори. Їх головна функція полягає в об'єднанні послуг різних людей, які намагаються вирішити проблему. Завдяки посередництву послуги здійснюються систематично і їх неузгодженість зменшується;

Модель співпраці. Будь-яке консультування відбувається згідно етичним принципам консультанта, найважливішими з яких є: не нашкодь; збереження конфіденційності, не перевищення професійної компетенції; повагу цінностей клієнта; відсутність спроб поставити клієнта в залежність.

121. Принципи спілкування лікаря з хворими та їх родичами

Бесіду лікаря з родичами хворого треба проводити так, щоб вони одержали повну інформацію про стан хворого, але при цьому необхідно залишити яку-небудь, навіть найменшу надію, наприклад, на лікарську помилку, від якої справді ніхто не застережений. У таких випадках лікарю доцільно використати тактику "просування вперед за допомогою малих перемог", тобто поступово розкривати істину про хворобу близької людини, особливо якщо час дозволяє діяти таким чином.

Деякі хворі зовсім не в змозі повідомити будь-яку інформацію для історії хвороби (наприклад, про свою поведінку під час судомного нападу), інші можуть подати лише деякі відомості. У таких випадках лікарю слід знайти третю особу, яка б доповнила відомості. Інколи лікар думає, що володіє вичерпною інформацією про хворого, інші ж джерела можуть надати йому несподівані й важливі дані. Наприклад, чоловік (жінка) може повідомити про напружену атмосферу в сім'ї, ознаки депресії або пристрасті до спиртних напоїв, які сам хворий заперечує. Якщо лікар виявить таке розходження, він намагатиметься отримати додаткові відомості від інших осіб.

Бажаючи запитати у третьої особи, варто отримати на це згоду хворого. Запевніть його, що збережете у таємниці повідомлене ним або попросіть дозволу розголосити деякі відомості. Лікар, що отримує інформацію від інших осіб, зобов'язаний також зберігати ц в таємниці.

У розмові з родичами або друзями хворого лікар повинен дотримуватись основних принципів опитування хворого. Для цього найкраще знайти спокійне місце для розмови.

Лікар повинен відрекомендуватись, розповісти про мету розмови. При цьому він з'ясовує, що турбує хворого, як вони себе почувають у обставинах, що склалися. Слухаючи їхню розповідь про хворого, необхідно розібратися у їхніх взаєминах Із хворим. Це допоможе лікарю оцінити правдивість інформації і скласти план лікування хворого.

Інколи родичі або друзі наполягають па своїй присутності при опитуванні, навіть під час огляду хворого. Якщо останній не в змозі повідомити необхідні відомості, то допомога поінформованої людини якраз необхідна, Якщо ж хворий у змозі хоч як-небудь спілкуватися, наприклад, мімікою або жестами, то важливо надати йому таку можливість при збереженні повної конфіденційності. Краще поділити опитування на дві частини: наодинці з хворим і з хворим та іншою особою.

Необхідно розрізняти і поглиблювати поняття лікарської моралі, лікарської етики та деонтології.

Лікарська мораль — це система норм і вимог до поведінки і морального обличчя лікаря і всього медичного персоналу, а також моральні почуття, які реалізуються у безпосередній діяльності в процесі праці. Мораль регулює ставлення лікаря до хворого, до здорової людини, до колег лікаря, до суспільства і держави.

Усе розмаїття підходів до співробітництва лікаря та родичів хворого складається із чотирьох головних компонентів: а) підтримки; б) розуміння; в)поваги; г) співчуття; д) можливої співпраці.