11. Загальна характеристика експертної діяльності

Експертна діяльність - особливий тип дослідницької діяльності. Перспективність використання експертних методів у психологічному супроводі шкільної освіти зумовлена ​​тим, що:

- по-перше, головний сенс експертизи полягає в проясненні даної реальності як такої, а не в отриманні нового знання, на що завжди орієнтовані власне наукові дослідження;

- по-друге, експертні методи перш за все необхідні і використовуються саме там, де не спрацьовують відомі методологічні алгоритми або їх зовсім не існує.

Виділяються чотири основних етапи проведення психолого-соціальної експертизи: збір фонової інформації, збір основної інформації, застосування структурованих методик, підготовка експертного висновку.

1. Збір фонової інформації - вивчення різних документів: навчального плану, освітньої програми, концепції школи, а також журналів, зошитів, щоденників, звітів та адміністративних розпоряджень, творів, стінгазет, стендів, фотографій і т.п.

2. Збір основної інформації - матеріали бесід з «включеними експертами»: адміністрацією, педагогами, школярами, батьками. Виявляється представницький набір всіляких думок, що відбивають відповідні позиції і установки різних учасників. Ця інформація становить основу базових гіпотез інструментального дослідження школи, а потім і експертних оцінок, пропозицій і рекомендацій.

3. Застосування структурованих методик (інструментальне дослідження) - отримання певних кількісних результатів для порівняння, ранжирування, виявлення динаміки різних процесів. Ці діагностичні дані дозволяють проводити глибокий системний аналіз, перевіряти ще раз сформовані суб'єктивні оцінки експерта, надавати їм більшу переконливість впроцессе доповіді результатів експертизи.

4. Підготовка експертного висновку - підсумковий етап експертизи. Експертний висновок має містити такі розділи (по А.У. Хараш):

• короткий опис проблеми і формулювання цілей експертизи;

• склад експертної групи;

• повний перелік джерел інформації;

• експертні оцінки;

• експертні рекомендації.

Експертиза передбачає як пред'явлення експертом власних цінностей, так і його роботу з розуміння і виявлення тих цінностей, які лежать в основі змін, що відбуваються в даній школі.

12. Словесні методи викладання психології

Словесні методи - джерелом знань і умінь є усне або друковане слово.

Словесні методи навчання поділяються також на монологічні і діалогічні.

Монологічний метод (як форма мови) зазвичай використовується на лекції.

Діалогічний метод зазвичай розглядається як усний метод словесного навчання, що спирається на діалогічна взаємодія викладача істудентів чи дискусію в групі.

Типовими словесними методами є розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, робота з книгою.

Одним з найпростіших і водночас найпоширеніших методів у процесі навчання є розповідь:

– науково-популярна розповідь (грунтується на аналізі фактичного матеріалу);

– художня розповідь (образний переказ різноманітних фактів, подій, вчинків тощо);

– розповідь-опис чи оповідання (послідовний виклад основних ознак, особливостей предметів і явищ довкілля, наприклад опис історичних подій).

Основні педагогічні вимоги до розповіді: пізнавальна та виховна спрямованість; достовірність та наукова обгрунтованість фактів; достатня кількість яскравих прикладів, які доводять викладені положення; чітка логіка і достовірність викладу; образність й емоційна забарвленість; наявність елементів особистої оцінки і ставлення педагога до змісту матеріалу, який вивчається; висока культура мовлення педагога (чіткість, доступність, правильність, особистісна забарвленість).

Пояснення. Пояснення виконує свою навчально-виховну функцію тільки тоді, коли педагог постійно пам'ятає про такі його елементи: пізнавальний, рефлексивний, емоційний і нормативний. Для підсилення ефекту пояснення можна також використовувати різні наочні засоби (картини, таблиці, моделі, муляжі тощо).

Лекція. Її типові ознаки – системність, логічна послідовність, строга структурність, наукова обгрунтованість, які полегшують її сприйняття і розуміння; тривалість (як правило, дві навчальні години); запис плану і рекомендованої літератури; введення і характеристика певних загальних і наукових аспектів; розкриття й деталізація навчальної проблеми; завершальні висновки педагога; відповіді на запитання учнів.

За відповідної підготовленості учнів можна застосовувати:

• курсові та монографічні лекції;

• лекції-дискусії;

• лекції-консультації;

• програмовані лекції;

• лекції з використанням техніки зворотного зв'язку.

Бесіда. Основні різновиди навчальної бесіди:

- Вступна (як правило, проводиться перед початком навчальної роботи з метою з'ясувати розуміння учнями запланованих навчальних заходів і перевірити їхню готовність до певних навчально-пізнавальних дій);

- Бесіда-повідомлення (базується на спостереженнях, певних документах тощо);

- Бесіда-повторення (проводиться для закріплення навчального матеріалу);

- Контрольна (використовується для перевірки засвоєних знань);

- Репродуктивна (використовується для відтворення матеріалу, який було засвоєно раніше);

- Катехізисна (спрямована на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам'яті);

- Евристична (педагог за допомогою вміло поставлених запитань скеровує учнів на формування нових знань, висновків, правил, законів, логічних обгрунтувань на основі наявних знань і досвіду).

Метод бесіди використовується, коли проблеми, які слід обговорити, є надмірно складними й учні не в змозі їх зрозуміти самостійно та під час проведення занять іншими методами.

Незалежно від мети методика бесіди складається з таких частин:

Вступна (нагадування й виклад основної інформації, яка стосується методики та змісту проведення бесіди);

Основна (ознайомлення з новими проблемами, їх зв'язок з попередніми знаннями, відповідне їх обговорення й аналіз, спільне обгрунтування);

Заключна (підсумок результатів обговорення, аналіз і оцінка відповідей учнів, завдання для самостійної роботи й рекомендації щодо застосування отриманих знань у практичній діяльності).

Дискусія. Ефективну дискусію характеризує розмаїття думок, бажання відшукати найбільш прийнятний варіант розв'язання дидактичної проблеми й активна участь у ній співрозмовників.

Різні види навчальної дискусії можна застосовувати під час дидактичної роботи з різними категоріями учнів:

Спостережна дискусія (участь у ній бере визначена частина учнів, а інші – тільки спостерігачі);

Багаторазова дискусія (учні спочатку вивчають і розглядають проблему в малих групах, а потім дискутують всім класом);

Лімітовану дискусію (в групах із 5-7 осіб протягом 5-10 хвилин обговорюються певні дидактичні проблеми);

Конференційну дискусію (вимагає всебічної підготовленості кожного учасника і тому відбувається, як правило, тільки в навчальних колективах з відповідною розумовою підготовкою, наприклад в інститутах, де навчальні проблеми обговорюються в секціях, а тільки потім на пленарному засіданні).

Деякі види дискусії стали самостійними методами навчання. Це, наприклад, круглий стіл, «мозкова атака» тощо.

Навчальні дискусії можуть викликати інтерес до предмета тільки за умови вмілої їх організації.

Письмові методи навчання характеризуються більшою швидкістю передачі інформації.

Основними з них є наступні: конспектування - короткий виклад, короткий запис змісту прочитаного; складання плану тексту (простого або складного); складання тез - короткий виклад основних ідей прочитаного тексту;цитування - написання дослівних витягів з тексту;анотування - короткий, згорнуте виклад основного змісту прочитаного; рецензування - написання короткого відкликання з виразом свого ставлення до прочитаного матеріалу; складання формально-логічної моделі - словесно-схематичного зображення прочитаного матеріалу;складання тематичного тезауруса - упорядкованого комплексу базових понять з теми; складання матриці ідей - порівняльна характеристика однорідних предметів, явищ у працях різних авторів.