83. Технологія кредитно-модульного навчання у процесі викладання психології

Кредитно-модульна технологія — це форма організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій та використання залікових одиниць — залікових кредитів.

МЕТА:

подальшої гуманізації і демократизації навчального процесу;

організації найбільш раціонального і ефективного засвоєння знань, умінь та навичок з максимальним використанням індивідуальних, індивідуально-групових форм на вчання;

стимулювання студентів до систематичної навчальної праці через вільний вибір навчальних дисциплін для самостійного вивчення,

створення найбільш сприятливих умов для якомога повнішого засвоєння студентами навчального матеріалу,

організації модульного контролю і перетворення його у дійовий механізм управлінського процесу.

Заліковий кредит — це одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння кредитних (залікових) модулів, або блоку кредитних модулів. Заліковий (кредитний) модуль — це програмно-змістовна одиниця завершеного циклу навчання (розділ дисципліни), яка характеризується дидактичною адаптованістю цілей, форм, методів та засобів навчання і закінчується контрольною акцією — модульним контролем. Його основними ознаками є: 1) самостійність, яка ви значається програмним, інформаційним та дидактичним блоком; 2) адаптованість елементів знань до суб'єктів навчання; 3) спро можність їх засвоєння за виділений проміжок часу.

Кредитно-модульна технологія навчання є основним дидактичним засобом Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS).

Впровадження кредитно-модульної технології дає можливість студентам (психологам):

адаптація ідей ECTS (до системи вищої освіти України з метою забезпечення мобільності студентів у процесі навчання і гнучкості підготовки фахівців з огляду на швидкозмінні вимоги ринків праці;

забезпечення студентам можливості навчання за індивідуальною інваріантною частиною освітньо-професійної програми, сформованої за вимогами замовників та побажаннями студентів, що сприятиме їх саморозвитку і підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;

стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти (навчальний рейтинг, бальне оцінювання тощо і вироблення мотивації)

унормування порядку надання студенту можливості отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

84. Зміст та характеристика класичного психоаналізу 3. Фрейда.

Фрейд починає як медик, фізіолог, захоплюється гіпнозом і фізіотерапією як способами лікування істерії та в 1895 р. публікує результати спільних з Йозефом Брейером «Досліджень істерії», де робиться висновок про перетворення пригнічених емоцій у фізичні істеричні симптоми.

На основі спостережень робиться висновок про внутрішній конфлікт психіки як причини нервових захворювань. У наступній праці «Тлумачення снів» , яка відразу зробила знаменитим Фрейда, містяться основні відкрити психоаналізу.

Перш за все це відкриття внутрішньої структури психічного - його двох складових: свідомої та несвідомої частини, - і постановка проблеми дослідження несвідомого. Саме несвідоме містить хворобливі бажання, які знаходяться під свідомою забороною, вигнані з свідомості і саме тому виявляються джерелом конфлікту, що веде до неврозу.

Описуючи основні функції двох складових людської психіки і кажучи про фактор цензури, Фрейду було важливо те, що він відразу знайшов спосіб як проникнути в сферу несвідомого - це сни, які він назвав «королівськими воротами в несвідоме», а також застереження, помилки та інші неусвідомлені вираження бажань. По суті справи в цьому полягало і інше відкриття Фрейда, повязане з майбутньою терапевтичною практикою психоаналізу: виявлення та усвідомлення цих витіснених бажань, цього внутрішнього конфлікту несвідомого з моїм свідомим Я через його промовляння, саме по собі надає лікувальну дію, знімає внутрішній конфлікт, усуває фізичні симптоми неврозу.

Паралельно розвивається теорія лібідо (від латинського «бажання»), під яким Фрейд розуміє вихідну енергію, сексуальну за своєю природою, яка лежить в основі всіх перетворень потягу.

У цій же роботі розглядається Едипів комплекс як принципово важливий для формування основних структур психічного і завершення періоду дитячої сексуальності: саме в період статевого дозрівання (пубертатний) дитина змушена під впливом соціальних заборон (перш за все табу на інцест - кровозмішані сексуальні відносини) змінити об’єкт свого потягу з найближчого - батька протилежної статі, - на зовнішній обєкт. Вирішальним для хлопчиків стає загроза кастрації з боку батька, під впливом якої долаються комплекси, витісняючи у несвідоме те подвійне ставлення до батька, яке пов’язане з переживанням едипового комплексу.

Процес формування психічного розуміється, таким чином, як процес соціалізації - процесу прийняття індивідом що існують у суспільстві заборон, норм, правил і цінностей.

З 1920 р. у працях «По той бік принципу задоволення» (1920), Фрейд вводить в структуру психічного над -Я, відповідальну за самокритику, прийняття соціальних норм законів і, наявність Я-ідеалу.