65. Основні етапи діяльності викладача психології.

I.Етап планування

Знання загальних цілей та завдань освітнього процесу.

Вивчення індивідуальних особливостей студентів.

Володіння комплексом різноманітних елементів змісту, методів, прийомів, організаційних форм навчання та виховання, з метою вибору адекватних кожній учбовій ситуації.

II.Етап реалізації плану

Визначення ролі та місця кожного заняття в загальній системі знань.

Формулювання теми і мети заняття.

Підбір змісту до кожної теми.

Вибір основних форм організації і методів навчання.

Підбір матеріального і технічного облаштування заняття.

Складання робочого плану заняття та конспекту.

Вироблення інструкції про засоби і методи розв’язання навчальних задач.

Забезпечення сприятливих умов для виконання задач.

Постановка завдань перед учасниками навчального процесу.

Мотивація до вирішення навчальних завдань.

Виконання навчальних завдань.

III.Етап регулювання та корекції

(спрямований на удосконалення педагогічної діяльності)

Варіювання методів, їх поширення або звуження.

Зміни плану роботи залежно від індивідуальних особливостей студентів.

Застосування та оновлення методів стимулювання та заохочення.

IV.Етап аналізу, контролю

Аналіз причин недоліків навчального процесу.

Пошук шляхів їх попередження та усунення.

66. Діяльнісний підхід у поясненні мотивації особистості

У концепції 0. М. Леонтьєва ( діяльнісній) підкреслено особливий смислотворчий аспект мотивації. Термін "мотив", за Леонтьєвим, означає те об'єктивне, в чому конкретизується потреба в даних умовах і на що спрямовується діяльність. Леонтьєв вводить поняття "зрушення мотивів": людина під впливом певного мотиву починає виконувати дію, а потім виконує її заради неї самої. В даному разі мотив немовби зміщується на ціль, а дія перетворюється у діяльність. Мотиви діяльності, що мають таке походження, Леонтьєв називає свідомими мотивами.

Леонтьєв відрізняє мотиви "усвідомлювані" від "реально діючих". Лише за певних умов одні мотиви можуть перетворюватися в інші. Це перетворення відбувається так; іноді результат дії виявляється раніше, ніж мотив, реально збуджуючий цю дію. Дитина сумлінно готує домашні завдання, бажаючи швидше піти на прогулянку. В результаті це приводить до значно більшого, тобто до хороших оцінок. Відбувається нове опредметнення потреб дитини, а це означає, що вони змінюються, розвиваються, піднімаються на щабель вище. Так здійснюється перехід до більш високого типу реальних мотивів. Якщо перед дитиною поставити завдання запам'ятати певні слова, а потім це ж завдання дати в ігровій діяльності, то в другому випадку завдання буде виконано з подвійною ефективністю. Тут відіграє роль конкретний мотив конкретної діяльності.

Встановлюючи мотиви дій і мотиви діяльності, Леонтьєв показує їх взаємний перехід: мотиви діяльності, підкоряючись більш високим мотивам, стають мотивами лише окремих дій і додатково підтримують їх виконання. Природно, можна спостерігати і зворотний процес.

67. Торія особистості у наукових творах Костюка

За його концепцією, індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Об´єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізується суб´єктивними психічними засобами. Одночасно соціальне, яке зумовлює психічне в людини, визначає її соціальні відносини з іншими людьми.

Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Останні є системою, що у своєму функціонуванні залежить від тих систем організму, які складаються з біохімічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним і фізіологічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізується фізіологічним, а й зазнає змін залежно від перебігу функціонування фізіологічних механізмів.

Особливості нейродинаміки відіграють суттєву роль у становленні індивідуальної своєрідності особистості. Проте особистість може усвідомлювати власні слабкі грані і певною мірою компенсувати їх, завдячуючи сильним, наприклад, стримувати афективність, імпульсивність свого темпераменту тощо.

Розглядаючи особистість як суспільну істоту, не можна забувати про її природну сутність. Природне «знімається» в суспільному, але не усувається, воно діє на всіх етапах життя особистості.

Слід розрізняти поняття «індивід» та «особистість». Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею.

Необхідно долати абсолютне протиставлення природного і суспільного, біологічного і соціального в житті особистості. Немає суспільного, соціального без природного, біологічного, як немає суспільства поза індивідами, які в ньому взаємодіють.

Найпродуктивнішим, на думку Г.С. Костюка, є підхід до проблеми структури особистості, який спирається на аналіз її діяльності. Адже суспільні умови визначають психічні властивості особистості лише через дії самого індивіда.

Якості особистості, що виникають під час діяльності, включаються у структуру її подальшої діяльності, зазнають змін, диференціюються та інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості. Остання постає при цьому як стійка й динамічна система психічних властивостей.

Структуру особистості утворюють різні психічні властивості. Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає особистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє буття і себе самого, своє ставлення до нього, свої функції та обов´язки. Формою існування свідомості є насамперед знання. Вони входять у систему психічних властивостей як певна підсистема, що характеризує освіченість особистості.

Крім того, важливою підсистемою структури особистості є спрямованість її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншими почуттями. Особистість характеризується й тим, як вона здійснює свої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, якими вміннями, здібностями та вольовими якостями володіє. Звичайно, у структуру особистості включають і психофізіологічні властивості індивіда.

Під час розв´язання проблеми структури особистості виникає питання співвідношення психічних властивостей, зокрема ідеологічного і психічного, інтелектуального й емоційного, мотиваційної спрямованості та операційної озброєності, свідомого і несвідомого в діяльності тощо. Структура особистості - ієрархічне утворення, куди входять підструктури різного онтогенетичного віку. Ці підструктури входять у загальну організацію особистості як суб´єкта спілкування, пізнання і праці.

Особистість являє собою діалектичну єдність різноманітних та взаємопов´язаних психічних процесів і властивостей. Як систему, що сама себе регулює та вдосконалює, її характеризує єдність протилежних тенденцій і процесів - інтеріоризації та екстеріоризації, диференціації та інтеграції, потяг до спілкування та до усамітнення, відокремлення тощо. Важливою є проблема джерел і характеру суперечностей особистості, їхньої ролі у формуванні особистості та шляхів подолання.

Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу бути незалежною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповідно до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку.