15. Особистісна готовність психолога до проведення психологічної експертизи

1.Першою ознакою готовності психолога як експерта є незалежна позиція по відношенню до об’єкта експертизи.

2.Другою особливістю – високий рівень професіоналізму. Вимоги до їх професіоналізму та досвіду повинні бути вищі ніж до просто психологів – педагогів освітніх закладів.

3. Психолог – експерт повинен зазначити характер використання експертного висновку. Воно повинно носити, незважаючи на значимість і авторитетність, рекомендований характер і може бути повністю або частково прийнято або відхилено інстанцією, яка приймає рішення.

Робота експерта-психолога повинна проходити при дотриманні низки професійно-етичних принципів (з урахуванням правових вимог):

1.відповідальність - необхідність відповідати за зміст, інтерпретацію і висновок психологічного обстеження, за всі рішення, прийняті в його ході; забезпечення достовірності, валідності і надійності використовуваних методик;

2.компетентність - даний принцип указує на те, що реалізація посадових функцій ґрунтується на знанні сутності соціально-психологічного явища (процесу) і особливостей його прояву за конкретних умов і ситуацій. Не менш важливо мати ясне уявлення про свої права й обов'язки, можливості й обмеження. Фахова компетентність в остаточному підсумку припускає досконале володіння інструментарієм, прийомами і продуктивними технологіями реалізації функціональних обов'язків.

3.неупередженість вимагає від практичного психолога не припускати упередженого ставлення до будь-якої людини, виключати формування висновків і здійснення дій психологічного характеру, які суперечать науковим даним. Отримані результати завжди повинні бути науково обґрунтовані, вивірені і всебічно зважені.

Відповідно до вимог даного принципу психолог зобов'язаний керуватися такими правилами:

§ адекватність психологічного інструментарію цілям, умовам і особливостям конкретної підекспертної особи;

§ об'єктивність і наукова обґрунтованість результатів;

§ доцільність і зваженість відомостей, переданих експертом-психологом слідчим органам;

16.Дослідження як форма існування і розвитку науки.

Формою існування й розвитку науки є наукове дослідження. Мета наукового дослідження - визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв'язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво з подальшим ефектом.

Однією з найважливіших вимог, що висуваються до наукового дослідження, є наукове узагальнення, що дозволить встановити залежність і зв'язок між досліджуваними явищами і процесами і зробити наукові висновки. Чим глибші висновки, тим вищий науковий рівень дослідження.

Наукові дослідження розділяються на фундаментальні й прикладні.

Під фундаментальними науковими дослідженнями розуміють експериментальну або теоретичну діяльність, спрямовану на отримання нових знань про основні закономірності побудови, функціонування й розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища. Прикладні наукові дослідження визначаються як дослідження, спрямовані переважно на застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань.

За джерелом фінансування розрізняють наукові дослідження: бюджетні, госпдоговірні і нефінансовані. Бюджетні дослідження фінансуються з коштів бюджету України. Госпдоговірні дослідження фінансуються організаціями - замовниками з господарських договорів. Нефінансовані дослідження можуть виконуватися з ініціативи вченого, індивідуального плану викладача.

За тривалістю наукові дослідження можна розділити на довгострокові, короткострокові й експрес-дослідження.

У науці можна виділити емпіричний і теоретичний рівні дослідження й організації знання. Теоретичний рівень наукового знання припускає наявність особливих абстрактних об'єктів і поєднуючих їх теоретичних законів, що створюються з метою ідеалізованого опису й пояснення емпіричних ситуацій, тобто з метою пізнання сутності явищ. Такі розробки використовують в основному для подальшого розвитку нових теоретичних досліджень, які можуть бути довгостроковими, бюджетними й ін.

Елементами емпіричного знання є факти, що отримуються за допомогою спостережень і експериментів і констатуючі якісні й кількісні характеристики об'єктів і явищ. Теоретичний рівень дослідження характеризується перевагою логічних методів пізнання. На цьому рівні отримані факти досліджуються, обробляються за допомогою логічних понять, законів та інших форм мислення. Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза й теорія.

Факти досвіду якої-небудь обмеженої наукової сфери разом зі здійсненими, строго доведеними гіпотезами утворять теорію. Теорія являє собою цілісну систему достовірних знань. Структуру теорії утворюють поняття, судження, закони, наукові положення, навчання, ідеї й інші елементи.

Емпіричний рівень дослідження характеризується перевагою почуттєвого пізнання (вивчення зовнішнього світу за допомогою органів чуттів). На цьому рівні форми теоретичного пізнання наявні, але мають підпорядковане значення.

Структуру емпіричного рівня дослідження становлять факти, емпіричні узагальнення й закони (залежності).

Для успіху наукового дослідження його необхідно правильно організувати, спланувати й виконувати в певній послідовності. Ці плани й послідовність дій залежать від виду, об'єкта й цілей наукового дослідження.