61. Смислові конфлікти професійного самовизначення особистості, причини їх виникнення

Оскільки мова йде про самовизначення, то цей конфлікт має внутрішньоособистісний характер. Його вирішення здійснюється шляхом ревізії і корекції професійних устремлінь, і звичайно, внутрішньоособистісний конфлікт може вирішуватися продуктивно і деструктивно.

Смисловий вид конфліктів:

- включає такі компоненти:

А) втрата сенсу та цінності праці

Б) конфлікт нереалізованих можливостей,

Б) неприйняття себе і безвиході.

Смисловий конфлікт-найбільш гострий тип конфлікту професійного самовизначення особистості, він пов'язаний із втратою сенсу професійної діяльності та ініціює питання "навіщо?". Конфлікт характеризується різкою зміною світовідчуття, похмурим забарвленням світогляду, суджень, оцінок, видозміною всієї системи цінностей людини. Спостерігається стійке зниження рівня оптимуму, похмурість прогнозів, скутість волі і зниження самооцінки особистості. Найчастіше смисловий конфлікт виникає на стадії вторинної професіоналізації, або на стадії професійної майстерності, коли особистість переростає свою професію, посилюється незадоволеність собою, оточуючими людьми. Ми виділяємо два види смислового конфлікту: конфлікт нереалізованих можливостей і конфлікт неприйняття себе і безвиході.

Усередині особистісні конфлікти обумовлені наступними причинами:

Розбіжність чинників професійної діяльності та рівні професійної компетентності, які породжують всередині особистісні конфлікти між незадоволеності праці і небажання змінити професії, між відсутністю перспективи кар'єри і рівнем професійної компетентності.

 Протиріччям між спрямованістю особистості на досягнення успіху і високі матеріальні блага і недостатнім розвитком соціально професійних здібностей, станом здоров'я та ін 

Протиріччя між професійними можливостями, соціальними обмеженнями, зумовлені віком, статтю, етнічної приналежності і навіть зовнішністю. Існують типові психологічні проблеми, що породжують внутрішні конфлікти. Їх 3:Неправильний вимушений вибір професії та місце роботи.Невідповідність професійної кваліфікації рівні матеріального та морального заохочення.Неузгодженість ідеального і реального образу професії та самооцінки особистості.

62. Технологія особистісно-орієнтованого викладання психології.

Особистісно-орієнтоване навчання(автор И. С. Якиманська) – це таке навчання, центром якого є особистість людини, її самобутність, самоцінність, суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Особистісно-орієнтована система викладання спирається на такі вихідні положення:

1. Пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності людини як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в ВНЗ (студент не стає, а від самого початку є суб'єктом пізнання).

2. При конструюванні та реалізації освітнього процесу необхідна особлива робота викладача з виявлення суб'єктного досвіду кожного студента.

3. В освітньому процесі відбувається "зустріч" суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, та суб'єктною досвіду студента.

4. Взаємодія двох видів досвіду студента повинна відбуватись не по лінії витиснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене студентом в його власній життєдіяльності.

5. Розвиток студента як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодіння ним нормативною діяльністю, але і через постійне збагачення, перетворення суб'єктного досвіду як важливого джерела власного розвитку.

6. Головним результатом навчання повинно бути формування пізнавальних здібностей на підставі оволодіння відповідними знаннями та уміннями.

Найпростішою ланкою, з якої складається особистісно орієнтована технологія є особистісно орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, опинившись в якій студент повинен шукати смисл, пристосувати й до своїх інтересів, побудувати образ чи модель свого життя, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку.

Ю.З.Гільбух запропонував: для відношення співробітництва між викладачем та студентом характерно те, що викладач - не тільки об'єкт, але і суб'єкт взаємодії. Такій взаємодії притаманні наступні характеристики: діалогічний тип спілкування, наявність елементів між особового спілкування. Відношення до студента як до індивідуальності, довірливість, емоційний контакт. В навчанні студентом двинуть внутрішні мотиви, пізнавальні інтереси.