49. Поняття та форми правореалізації.

Поняття.

Соціальне призначення права полягає в тому, щоб регулювати поведінку людей. Право має смисл та цінність для особистості та суспільства тільки тоді, коли воно реалізується.

Слово “реалізація” походить від лат. “realis” — втілення, втілений. В наш час реалізація визначається як здійснення чого-небудь, втілення в життя програм, задумів тощо. Термін “реалізація права” є аналогічним за змістом. Право реалізується, втілюється в діях, в активній поведінці людей. Разом з тим реалізація права, на відміну від інших можливостей (програм, намірів тощо), характеризується підвищеною здатністю до реалізації, підкріпленою гарантіями з боку держави.

Сформульовані в законах та інших нормативно-правових актах норми права стають реальними, коли вони втілюються в життя, у свідомо-вольовій діяльності людей. Без виконання правових розпоряджень у житті норми права мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення.

Правореалізація являє собою завершальний етап правового регулювання, виступаючи позитивним результатом втілення приписів правових норм — тим, заради якого вони були створені.

Реалізація права — це забезпечене державою втілення положень правових норм у фактичній правомірній поведінці суб’єктів суспільних відносин.

Ознаки правореалізації:

1. Особливістю права як суспільного регулятора є те, що його реалізація підкріплюється гарантіями з боку держави.

2. Реалізація права завжди пов’язана винятково з правомірною поведінкою людей, тобто з такою поведінкою, що відповідає правовим розпорядженням.

3. Правореалізація має свідомо-вольовий характер. Від волі і свідомості суб’єкта залежить, буде ним реалізована норма права чи ні.

Реалізацію права розглядають у двох аспектах: і як певний процес здійснення правових приписів, і як його кінцевий результат, тобто досягнення повної відповідності між приписами правових норм та реальним їх втіленням у поведінці суб’єктів. Реалізацію норм права як особливий процес можна розглядати з об’єктивної і суб’єктивної сторони. Об’єктивна сторона реалізації норм права являє собою виконання правомірних дій у місцях і в терміни, передбачені нормами права. Суб’єктивна сторона виявляє відношення суб’єкта до правових норм і стан його волі в момент здійснення дій, що вимагаються правом.

Важливою частиною механізму реалізації права виступає юридична відповідальність, яка служить для захисту правових норм від правопорушень і тим створює необхідні умови для їх реалізації.

Форми.

1. Виконання норм права являє собою реалізацію зобов’язуючих норм, виконання суб’єктом покладених на нього обов’язків активного типу. У разі утримання від їх здійснення це може кваліфікуватися як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активне поводження суб’єктів: вони здійснюють дії відповідно до юридичних норм, активно виконують покладені на них обов’язки. Наприклад, пасажир громадського транспорту зобов’язаний сплатити проїзд, батьки повинні утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти, підприємець зобов’язаний сплачувати податки. При невиконанні цих дій особи визнаються такими, що скоїли правопорушення у формі бездіяльності.

2. Дотримання норм права має місце тоді, коли суб’єкти утримуються від здійснення дій, що забороняються державою. Це пасивна форма поводження суб’єктів у сфері правового регулювання: вони не здійснюють дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб реалізують правові заборони. Суб’єкт повинен узгоджувати свою поведінку з нормами-заборонами: не робити того, що заборонено. Значення цієї форми реалізації норм права в тому, щоб не допустити здійснення дій, які нанесли б шкоду суспільству, державі, окремій особі. Дотримання завжди має пасивний характер. Реалізація цих норм до сягається не в силу здійснення активних дій суб’єктами, а завдяки утриманню від заборонених дій.

Як приклад дотримання норм права — утримання громадянина від вивозу заборонених за межі країни предметів, утримання від забруднення навколишнього природного середовища, утримання від скоєння будь-яких правопорушень. Саме в цьому і виявляється соціальна користь даної форми реалізації права. Здебільшого дотримання права відбувається непомітно, не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється.

Виконання і дотримання правових норм як форми правореалізації мають імперативний, загальнообов’язковий характер: суб’єкт повинен узгоджувати свою поведінку з цими розпорядженнями, не порушувати їх.

3. Використання суб’єктивного права — здійснення суб’єктами своїх повноважень, наданих їм уповноважуючою нормою права, в диспозиції якої закріплені суб’єктивні права. Суб’єкти на власний розсуд використовують надані їм права. На відміну від дотримання і виконання, пов’язаних з реалізацією заборон і юридичних обов’язків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяються правом. При цьому суб’єкт керується своїми власними інтересами.

Це — реалізація повноважень, наданих нормами права. Приклад — здійснення громадянами своїх конституційних прав: на об’єднання, мирні збори і демонстрації, право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю тощо. Це передбачає як активну, так і пасивну поведінку: суб’єкт поводиться пасивно, якщо він утримується від використання наданого йому права, або навпаки.

Повноваження громадян відрізняються від повноважень державних органів та їх посадових і службових осіб. Якщо громадяни вправі добровільно здійснювати або не здійснювати свої повноваження (ніхто не може притягнути їх до відповідальності за невикористання суб’єктивних прав), то здійснення державними органами своїх повноважень є не лише їх правом, але й обов’язком. Наприклад, прийняття законів Верховною Радою є не лише її правом, але й головним обов’язком.