- •3.Проблеми належності, допустимості діяльності та істинності методу.
- •4.Поняття та форми соціальної влади.
- •5.Структура та зміст владовідносин.
- •6.Співвідношення політичної і державної влади.
- •7. Загальна характеристика та аналіз основних (найбільш розповсюджених) визначень держави.
- •8. Проблема розуміння соціального призначення та цінності держави.
- •9. Основні погляди походження держави і права (теорії насильства, суспільного договору, природного права, органічна, теологічна та ін.).
- •10. Головні аспекти впливу держави на право.
- •12.Значення проблеми державного втручання для теорії держави і права, а також для функціонування держави.
- •11. Проблеми співвідношення держави і права.
- •13. Класифікація функції права і проблеми, що виникають під час цього процесу
- •14. Право і проблема меж державного втручання
- •15. Проблема віднесення політичного режиму до форм держави.
- •16. Державно-правові недоліки і гідності демократичного режиму.
- •17. Проблема розуміння джерела (форми) права.
- •18. Проблема мови у правотворенні (нормотворенні).
- •19. Проблеми реалізації принципів правотворення (норматворення). Принципи правотворчості
- •Проблема реалізації принципів законності (на прикладі України).
- •Питання реалізації гарантій законності у реальному житті суспільства.
- •3.66. Система гарантій законності та правопорядку
- •Роль і значення правопорядку для розвитку суспільства.
- •Філософія права у системі філософських і юридичних наук.
- •Історичний розвиток філософії права.
- •5) Сучасна філософія права
- •Поняття і предмет філософії права.
- •Класифікація напрямів сучасної філософії права.
- •Позитивістські і природно-правові концепції у сучасній філософії права.
- •Класичний позитивізм
- •Сучасний позитивізм
- •Напрямки сучасного позитивізму
- •Характеристика юридичного позитивізму
- •Критика юридичного позитивізму
- •Сучасна природно-правова концепція
- •Вплив на право
- •До позитивних рис чи досягнень природно-правової концепції слід віднести:
- •Критика природно-правової концепції:
- •Онтологія права у структурі філософсько-правового знання.
- •31. Буття права (що є право?).
- •32. Взаємозв»язок гносеології права з онтологією права
- •33. Гносеологія права (як пізнається право?).
- •Природно-правова гносеологія права
- •Антропологія права у структурі філософсько-правового знання
- •Право як форма буття і здійснення свободи людини.
- •Пізнання свободи і її реалізація правом.
- •44. Формальна рівність як принцип права.
- •45. Справедливість як правове вираження свободи і рівності.
- •Воля у праві: проблема розумності і свободи волі.
- •47. Формальна рівність і фактична рівність.
- •Право як благо. Право і справедливість. Право і свобода.
- •49. Поняття та форми правореалізації.
- •50. Суб'єкти, об'єкти та підстави для реалізації юридичних норм.
- •51. Роль та місце держави (її органів) у процесі забезпеченні різних форм правореалізації.
- •52. Правозастосування як особлива форма право реалізації.
- •53 Стадії правозастосовчого процесу.
- •54 Акти провозастосування (загальна характеристика, особливості змісту та форми).
- •55.Механізм і стадії застосування юридичних норм і проблеми, що виникають на ціх стадіях
- •56 Складні форми застосування права
- •57 Основні аспекти правозастосування
- •58 Правозастосовчі акти, їх види та значення у правовому регулюванні
- •59 Стиль та мова правозастосовчого акту
- •60 Особливості інтерпритаційних актів, що видаються у процесі застосування норм у різних галузях права
- •Акти застосування юридичних норм: поняття, види.
- •Основні вимоги до правильного застосування юридичних норм.
- •Поняття, види і причини правозастосовчих помилок і шляхи їх усунення.
- •Прогалини у праві (поняття, характеристика, причини існування) та шляхи їх усунення.
- •Види юридичних колізій .
- •67. Колізії у праві, шляхи їх подалання.
- •68. Колізії у законодавстві: поняття, причини виникнення.
- •69. Шляхи усунення колізії у законодавстві.
- •70. Шляхи усунення прогалин у законодавстві.
- •71. Складнощі, що виникають у процесі застосування аналогій закону і права: теоретичний і практичний аспект
- •72. Юридична техніка: її значення для правозастосування.
72. Юридична техніка: її значення для правозастосування.
Дис. Пригара Леся Іванівна «Юрид.техіка актів правозастосування», К., 2008.
Системність законодавчої бази, що націлена на регулювання суспільних відносини, визначає необхідність аналізу тих правил, засобів, способів та прийомів юридичної техніки, що зумовлюють і забезпечують її якісне формування та подальший вплив на розвиток суспільства. Саме юридична техніка надає змогу забезпечити системність, структурну та змістовну грамотність і єдність як актів правотворчості та тлумачення норм права, так і актів правозастосування, що націлені на індивідуалізацію регулюючого впливу правових норм щодо конкретної життєвої ситуації та щодо конкретних суб’єктів.
Варто зазначити про те, що інститут юридичної техніки в наукових джерелах, як правило, розглядається в контексті правотворчості в якості одного із її елементів або засобів, що використовуються відповідними суб’єктами. Вона являє собою систему правил, способів, засобів і прийомів підготовки найбільш досконалих за формою та структурою проектів нормативно-правових актів, які забезпечують максимально повну і точну відповідність форми нормативних приписів їх змісту, а також доступність і простоту нормативного матеріалу.
Питання юридико-технічного оформлення правових актів, в тому числі і актів правозастосування, на нашу думку, виникають з моменту появи самих актів, що потребувало їх адекватного документального оформлення з метою досягнення максимального соціального ефекту, який визначався автором самого документу. Вказане підтверджується тим, що результативність правового впливу на життєдіяльність суспільства залежить не лише від змістової грамотності норми, але і від якості її оформлення у вигляді правового акту. На проблемах значення юридико-технічного оформлення правових документів акцентували увагу ще античні мислителі, які у своїх роботах наголошували на тому, що одним із завдань закону є недопущення колізій між положеннями законодавчих актів [151, с. 203], а сам закон має бути змістовно досконалим з метою уникнення в подальшому постійних змін, що вносяться до діючих нормативно-правових документів [151, с. 205].
За часів епохи просвітництва зароджуються уявлення про те, що вироблення законів повинно підпорядковуватись певній системі правил, яких слід неухильно дотримуватись, особливо тих, котрі торкаються лаконічного викладення положень закону, простоти побудови речень, однозначності розуміння термінів тощо [151, с. 209-210].
Відомий французький філософ Ш-Л. Монтескьє один із перших в своїх роботах звернув увагу на ті негативні наслідки, що можуть виникати в результаті порушення юридико-технічних правил побудови правових актів, а саме: поява недіючих законів, колізійних та незрозумілих положень [151, с. 653]. В свою чергу іншими філософами було охарактеризовано ряд правил техніки створення законодавчих актів щодо змістового і структурного оформлення документу та обґрунтовано прямопропорційну залежність між юридико-технічною якістю законодавчих актів та їх впливом на регулювання суспільних відносин [151, с. 218].
На нашу думку, значення та зміст юридичної техніки побудови правових актів, що обґрунтовувались мислителями та філософами минулого, зберігають свою актуальність на сьогодні та становлять основу для подальшого розвитку наукових досліджень та практики юридико-технічного оформлення правових актів, в тому числі і актів правозастосування.
Питання сутності і змісту юридичної техніки, як загального інституту, що визначає порядок створення правових актів в цілому знайшли своє висвітлення і в роботах науковців ХІХ-ХХ століття. У вказаних роботах інститут юридичної техніки визначався як: певне мистецтво застосування права;
формальний аналіз права;інститут, що характеризує техніку відповідного галузевого закону (конституційного, кримінального, цивільного тощо) [182, с. 58-59; 66, с. 142-143].
В сучасних літературних джерелах проводиться аналіз поглядів вказаних вчених на проблему юридичної (законодавчої техніки) та звертається увага на те, що вказані погляди:
1) ототожнюють поняття юридичної, правотворчої та законодавчої техніки та мають інструментальне розуміння її сутності [41, с. 27-28];
2) мають загально-прикладний характер та надають окремі рекомендації нормопроектувальникам, правотворцям та суб’єктам правової експертизи щодо визначення відповідності вимогам юридичної техніки як проектів нормативно-правових актів, так і діючих юридичних документів, що входять до складу законодавчої бази держави;
3) переважно обґрунтовують «звужене» розуміння поняття «юридична техніка», коли остання зводиться до законодавчої техніки, під якою розуміють сукупність прийомів, правил, методів підготовки нормативних актів.
На нашу думку, незважаючи на високий рівень наукової дослідженності інститутів:юридичної; правотворчої;законодавчої;кодифікаційної техніки, в юридичній літературі відсутні єдині концептуальні погляди щодо поняття юридичної техніки як складної категорії, елементом якої є юридична техніка актів правозастосування.
Інститут юридичної техніки має складний багатовекторний характер, що обумовлює на сьогодні:
по-перше, відсутність єдиного концептуального підходу до визначення його поняття та сутності;
по-друге, наявність дискусійних поглядів щодо феноменологічних та методологічних аспектів юридичної техніки;
по-третє, необхідність встановлення його сутності, структури, місця та значення для розбудови системи правових актів та державності.
В енциклопедичних джерелах міститься інформація щодо розуміння таких понять як «техніка» та «юридична техніка», а саме поняття «техніка» походить від грецького «techne» – мистецтво, майстерність. Воно вживається в багатьох значеннях – майстерність, вміння, знання, мистецтво, досвід, прийоми роботи, висока кваліфікація, артистизм [141, с. 1329].
У Російській юридичній енциклопедії юридична техніка характеризується як сукупність принципів, правил, методів, засобів та прийомів, які використовуються для якісного написання і оформлення (проектів) текстів нормативних актів.
Юридичні монографічні джерела також надають етимологічні розуміння значення слів «техніка» та «юридична техніка». Так, Р. Лукич розглядає слово «техніка» у трьох наступних значеннях:
а) як практичну діяльність людей, їх активний вплив на оточуючий світ, що характеризується як досягнення певної мети шляхом практичної діяльності, а за значенням наближене до поняття «метод», який розуміється як процедура здійснення мети;
б) як сукупність рекомендацій стосовно найефективнішого способу здійснення певної дії. У вказаному розумінні значення слова «техніка» наближається до поняття методології як науки про методи, оскільки вона надає рекомендації щодо виконання тих або інших дій;
в) як мистецтво вчинення певних дій [79, с. 204].
На нашу думку, поняття «техніка» можливо визначити як практичну діяльність або як рекомендації щодо найбільш доцільних способів здійснення цієї діяльності, або як мистецтво виконання цієї діяльності, або як сукупність засобів практичної діяльності.
На думку Л. О. Морозової, юридична техніка являє собою сукупність правил, прийомів, специфічних засобів підготовки, оформлення, публікації і систематизації нормативних правових актів та інших юридичних документів [94, с. 115-116]. В свою чергу А. С. Піголкін під юридичною технікою розуміє систему правил і прийомів підготовки найважливіших проектів нормативних актів, які забезпечують максимально точну відповідність форми нормативних приписів їх змістові й доступність нормативного матеріалу [114, с. 110].
Висновок: Юридична техніка - сукупність уніфікованих, практико-прикладних та юридико-технічних правил, прийомів, засобів та способів будови найбільш адекватних за формою й досконалих за структурою, змістом та викладом актів правотворчості, правозастосування та тлумачення норм права, що мають правовий, уніфікований, інструментальний характер та націлені на стандартизацію юридико-технічного викладення актів.
Правила, прийоми, способи та засоби юридичної техніки актів правозастосування є похідними і залежними від юридичної техніки нормативно-правових актів; відображають особливості правової системи суспільства; забезпечуються різноманітними засобами, у тому числі і нормативно-правовими; впливають на якість акту правозастосування; відображають особливості процесу правозастосування; спричиняють вплив на дієвість правового регулювання; забезпечують процес конкретизації нормативних положень; створюють умови реалізації як наданих суб’єктам можливостей та покладених обов’язків, так і встановленого статусу; закріплюють вимоги до акту правозастосування, дотримання яких свідчить про його законність та правомірність.
Специфіка юридико-технічної будови актів правозастосування обумовлена природою та сутністю юридичної техніки актів правозастосування; визначається компетенцією відповідних суб’єктів правозастосування, які мають право приймати акти правозастосування; обумовлена правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаних актів.
1 Теория государства и права // Учебник под ред А.Б.Венгерова, М.: Юриспруденция, 2003, с.104
