56 Складні форми застосування права

Форми реалізації права за складністю і характером дій суб'єкта (за участю чи без участі держави) такі: Проста, безпосередня (без участі держави) Складна, опосередкована (за участю держави) – додержання – виконання - використання – застосування. Додержання - полягає в утриманні від дій, заборонених юридичними нормами, суворому додержанні встановлених заборон (наприклад, дотримання швидкості руху автомобіля у місті 60 км на годину). Припускає пасивну поведінку суб'єкта - незалежно від його власного бажання. Виконання - полягає в обов'язковому вчиненні активних дій, що наказуються нормами права в інтересах правомочної сторони, у виконанні обов'язків (наприклад, своєчасне заповнення та подання до податкової інспекції декларації про доходи). Припускає активну поведінку суб'єкта - незалежно від його власного бажання . Використання - полягає у використанні можливостей, наданих правовими нормами, у здійсненні суб'єктивних прав для задоволення власного інтересу (наприклад, реалізація права на вищу освіту).Припускає як активну, так і пасивну поведінку

57 Основні аспекти правозастосування

Характерними рисами застосування правових норм є також те, що: 1) воно здійснюється у певних процесуальних формах. Так, у певних випадках норми, які закріплюють відповідну процесуальну форму, є грунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших - передбачають тільки загальну форму правозастосувального акту; 2) процес застосування правової норми складається з ряду чітко визначених стадій і завершується виданням передбаченого законодавством правозастосувального акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи; 3) правозастосувальна діяльність базується на чітко визначених принципах законності, обгрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність. В правозастосувальній практиці можна виділити цілий ряд ситуацій, коли необхідно застосовувати норми права, вирішувати кокретні справи і приймати рішення. В практичному житті можна виділити сім таких основних ситуацій або підстав, коли необхідно застосовувати правові норми. До них можна віднести наступні підстави. 1) Першою підставою є такі обставини, коли певні правовідносини повинні пройти контроль зі сторони правоохоронних органів, які приймають по них свої рішення. 2) Другою підставою є такі обставини, коли виникає спір про суб"єктивні права і обов"язки і певні сторони не можуть прийти до узгодженого рішення. 3) Третьою підставою для застосування правових норм є такі ситуації, коли неналежним чином виконуються права і обов"язки членами суспільства. 4) Четвертою підставою застосування правових норм є такі обставини, коли потрібно офіційно встановити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значимими. 5) В-п"ятих, коли необхідно у випадку правопорушення встановити його склад, вину особи і встановити міру юридичної відповідальності та інші засоби державного примусу. 6) По-шосте, коли передбачені нормою суб"єктивні права і обов"язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб"єктів і з їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних органів чи інших юридичних осіб. 7) По-сьоме, коли існують прогалини в праві і потрібно застосувати аналогію права чи закону, або міжнародно-правові акти, які офіційно ратифіковані державною владою. Загальні вимоги правильного застосування правових норм є законність, обгрінтованість та доцільність. Суть законності полягає у тому, що застосування правових норм повинно мати місце тільки: 1) в межах компетенції, повноважень державного органу, закріплених в законодавстві; 2) на підставах, передбачених у гіпотезі правової норми, що застосовується; 3) у точній відповідності і за процедурою, встановленою законом; 4) у точній відповідності зі змістом закону; 5) у формі, передбаченій законом. Обгрунтованість при застосуванні правових норм полягає у тому, що прийняття правозастосовувального рішення повинно базуватися на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосувальної норми, які є об"єктивно істиними, правильними, вірогідними. Доцільність при застосуванні правових норм полягає у тому, що. коли застосувальна норма дає можливість обрати в її межах один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосувальному рішенні має бути закріплений саме такий, який досягатиме мети, яку ставив законодавець перед даною правовою нормою