XI. Психологія виховання

359

Покарання - вплив на особистість школяра, який відображає засу­дження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушує учнів дотримуватися цих норм. Призначення пока­рання - виховувати у школярів вміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі. Розумна система стягнень не тільки законна, а й необхід­на. Вона допомагає формуванню міцного людського характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, вміння чинити опір спокусам і долати їх. В практиці різні форми покарання пов'яза­ні: а) з покладанням додаткових обов'язків; б) втратою або обмеженням певних прав; в) вираженням морального осуду в різних формах. Окрему групу становлять методи самовиховання.

3. Поняття про моральність

Мораль як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного розвитку набула різного характеру. Поняття «мораль» прийшло із Фран­ції, а до Франції- з Давнього Риму. У словнику В. Даля визначається як «правила для волі та совісті».

Моральне виховання - це цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності учнів, їх спілкування, спрямований на оволодівання школярами моральною культурою, яка визначає став­лення школярів до навколишнього світу.

Моральна культура — це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодіванні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють поведінку в усіх сферах її життя.

Моральні норми - це система вимог, які визначають обов'язки люди­ни по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролю­вати її (В.І. Лозова, Г.В. Троцко, 1997).

І.Д. Бех (1992) зазначає, що у наш час зростає суперечність між зрос­таючими вимогами до моральної вихованості особистості і невідповід­ністю використання з цією метою методичних засобів. Широко вживані у виховній практиці методи (привчання, заохочення, покарання тощо) реалізують теоретично невиправдану але практично діючу стимул-реак-тивну схему. В результаті відбувається переважно культивування у під­ростаючого покоління моралі, орієнтованої на зовнішнє підкріплення; мораль же як поведінка, що передбачає лише самовинагороду, стає йому невластивою. Це пояснюється тим, що уявлення про волю як діяльність суб'єкта, яка здійснюється на основі усвідомленої необхідності, зали­шаються не перетвореними у конкретно-психологічні закономірності.

Відтак неможливо розв'язати проблему свідомого сприйняття особис­тістю певних моральних норм, що має здійснюватися на основі вольо­вого спонукання. З огляду на це виникає необхідність в розробці прин­ципів побудови генетико-моделюючого методу як єдиного адекватного засобу формування вищих моральних утворень, довільних за генезисом. Умовою, що передує розробці вказаних принципів, є розкриття психо­логічного механізму вольового спонукання. І.Д. Бех (1992) розкриває ряд принципових положень:

1. волю доцільно розглядати не як особливу психічну функцію, а як первинну динамічну основу психічного життя, стадію оволодіння проце­ сами поведінки (такого розуміння волі дотримувалися, зокрема, Л.С. Ви- готський та Л.І. Божович);

2. воля як усвідомлене прагнення виступає способом породження окремих компонентів самосвідомості в цілому, як інтелектуально-афек­ тивної єдності;

3. механізм волі такий: на етапі розгорнутого вольового процесу це — рефлексія, на заключному етапі — переживання.

Процес свідомого сприйняття суб'єктом моральної вимоги поділя­ється на два етапи. На першому відбувається оволодівання зовнішньою ситуацією, результатом чого є формування у суб'єкта емоційного пере­живання поставленої вимоги. На другому в результаті внутрішньої (реф-лексійно-вольової) діяльності виникає довільне позитивне ставлення до моральної вимоги і готовність втілення її в реальну поведінку. Від того, наскільки у суб'єкта розвинена воля, залежить рівень його морального розвитку. Через багаторазові повторення морального вчинку довільний механізм спонукання перетворюється в постдовільний і характеризуєть­ся ознаками, які відповідають бажанню.

В результаті цього моральний вчинок набуває вигляду звички. Між моментом вольового рішення і моментом утворення звички відбувається довготривала робота по переходу від волі, як первинного мотиваційного фактора, до невольового за психологічною структурою мотиву вчинку. Воля як усвідомлена більшою чи меншою мірою готовність виконати в конкретних умовах поставлену моральну вимогу породжує мотивацій­ний процес, суть якого в емоційному забарвленні однорідних ситуацій моральної вимоги, у встановленні зв'язку узагальненої емоції зі смислом вимоги, з поняттям про моральну норму. Такі утворення виступають у самосвідомості як моральні властивості, а в поведінці є її мотивами.

Вчинок як одиниця моральної поведінки

Вчинок - соціально оцінюваний акт поведінки, що побуджується усвідомленими мотивами. На відміну від імпульсивних дій, вчинок здій­снюється відповідно до прийнятого наміру. Вчинок як елемент поведінки

ЗБО

Вікова і педагогічна психологія