V. Молодший шкільний вік

121

Оцінка ефективніше діє на молодших школярів, коли вона має не узагальнений, а конкретний характер, коли учень знає, що саме оціню­ється в його роботі й поведінці, коли оцінка не переноситься на особис­тість у цілому (не говориться, що школяр взагалі хороший чи поганий). Конкретна й об'єктивна оцінка, вільна від заниження й завищення до­сягнень учня, спрямовує його на подолання недоліків у роботі, спону­кає домагатися кращих результатів. Йдеться передусім про оцінюваль­ні судження, а не тільки про оцінку в формі бала, що виставляє вчитель здебільшого не за одну дію та її результат, а за ряд дій і результати учбової роботи.

Спеціальний експеримент, проведений грузинськими психологами і педагогами, показав, що застосування тільки оцінних суджень позитив­но позначається на учбовій діяльності дітей. В учнів формується міц­ніша настанова вчитися не заради високого балу, а заради знань, швид­ко виробляється самоконтроль, підвищується активність, зменшується частота тривожних, негативних емоційних станів, в класі створюється невимушена трудова атмосферна. Однак це не означає, що треба відмо­витися від вживання оцінок. Йдеться про те, щоб подальшими дослі­дженнями з'ясувати, коли і як ефективніше їх використовувати в системі початкового навчання.

4. Загальні психологічні особливості молодших школярів

Дитина в цьому віці спрямована на інтелектуальні заняття, спорт то­що. З'являється у структурі молодших школярів его (Я) і суперего (зверх Я). Е. Еріксон (1902 - 1994) також називав цей вік латентним «шкільним віком». В цьому віці формуються психологічні новоутворення: дитина оволодіває елементарними культурними навичками, навчається у школі, провідною діяльністю стає учіння, зростають здатність дитини до ло­гічного мислення і самодисципліни, а також здатності до взаємоз'язку з ровесниками у відповідності до встановлених правил. Молодший шко­ляр поступово оволодіває способами керування увагою, пам'яттю, мис­ленням тощо. З'являється внутрішнє прагнення до навчання і успіхів у ньому. У дітей цього віку з'являється любов до праці. Діти намагаються дізнатись, що із чого одержується і як воно діє. Інтерес до цього має під­кріплюватись і задовольнятись оточуючими людьми.

Небезпека на цій стадії розвитку дитини, на думку Е. Еріксона та ін­ших, у можливості появи почуття неповноцінності або некомпетентності. Механізм їх появи пов'язаний з тим, що у молодших школярів центром зосередження стає випробування себе, в результаті якого проходить дифе­ренціація дітей на тих, які впевнені і які невпевнені. Саме у невпевнених

починається розвиватись неповноцінність. За Е. Еріксоном, централь­ною подією у молодших школярів є психосоціальний конфлікт - любов до праці проти почуття неповноцінності. Деякі психологи відзначають, що з 6 до 8 років у дітей зростає бажання спілкування з іншими дітьми і дорослими. У 4-5 класах деякі діти стають упертими і неслухняними. Ці зміни проходять під впливом багатьох факторів. Деякі з них пов'язані із стихійним формуванням Я-концепції, Я-образу і самоповаги.

Формування ставлення учнів до школи і вчителя. Майже всі діти приходять до школи з прагненням вчитися, вони ставляться до учіння як до серйозної, суспільно важливої діяльності. В перші дні навчання у школі майже кожна дитина намагається сумлінно ставитись до на­вчання. Як показало дослідження, майже у кожної дитини на цей час виникає певне уявлення про ідеального учня. Правда, цей ідеал ще до­сить нечіткий, але і він відіграє важливе значення у механізмі ставлення учнів до навчання. Проте, через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється.

У недосвідчених учителів значна частина учнів класу через три-чо-тири місяці починає виявляти байдужість до школи, небажання відвід­увати її. Основною причиною цих негативних явищ є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється в недостатній активізації учбової діяльності учнів, зокрема їх мислення, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. У 1-2 класах діти виконують такі вправи з інтересом, у 3-му класі вони по­чинають уже нудитися ними.

Для зміцнення позитивного ставлення учнів до школи важливо зважа­ти на індивідуальні відмінності учнів, пам'ятаючи, що серед них є впев­нені і невпевнені в своїх силах, що є діти, які намагаються проявляти активність, демонструючи цим ставлення до школи і вчителя, але є і такі, які прагнуть бути непоміченими у класі, чітко не виражають своє став­лення до школи (Л.І. Божович (1908 - 1993) та ін.).

Важливе значення в навчанні має і ставлення учнів до вчителя. Прий­шовши до школи, першокласники, особливо ті, що відвідували дитячий садок, не одразу звикають до того, як вчитель ставиться до них. Лише з часом, тривалість якого здебільшого залежить від особистих якостей вчителя, встановлюються нові для дітей ділові й водночас довірливі сто­сунки з ним.

Як правило, у 1 -2 класах учні не виявляють критичного ставлення до вчителя, вони виконують всі його вимоги, люблять і поважають за те, що він навчає їх. Вимогливість і стриманість учителя діти пов'язують із сер­йозністю нового для них виду діяльності - учіння. Критичне ставлення з'являється в 3-му класі, якщо учитель допускає помилки у навчально-виховному процесі (Л.І. Божович та ін.).

1 22

Вікова І педагогічно психологія