Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
скрипченко выкова и пед психология.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

III. Проблема психічного розвитку дитини

81

в ньому формується громадська думка, підтримуються одні тенденції в учінні і поведінці учнів і засуджуються інші, утворюються малі групи, які так чи інакше впливають на розвиток школяра. Через класний колектив школярі включаються в різні види позакласної та позашкільної діяльнос­ті (ігрової, художньої, трудової та ін.), у виконання доступних їм суспіль­но-корисних доручень, які з'єднують їх навчання з життям суспільства, що також є важливим для формування їх моральної свідомості. Від того, як використовуються всі ці фактори, залежить виховна ефективність на­вчання, його роль у всебічному розвитку учнів.

Навчання ставить перед учнями нові пізнавальні завдання, озброює їх засобами розв'язування цих завдань, і тому йде попереду розвитку. Разом з тим, воно спирається не лише на актуальні досягнення в розвитку, але й на потенційні його можливості, які завжди ширші їх реалізації. У цьому відношенні розвиток іде далі від того, що набувається учнями на кожно­му етапі навчання, воно відкриває нові можливості засвоєння ними більш складних систем понять і пов 'язаних з ними дій і операцій.

Навчання не лише сприяє розвитку, але й залежить від нього. Воно веде за собою розвиток, спираючись на його досягнення. Учні можуть вчитись лише тому, до чого в них є готовність, а вона є наслідком їх за­гального розвитку, в якому бере участь не лише навчання, але й інші йо­го зовнішні і внутрішні умови. Доступність того чи іншого навчального матеріалу визначається співвідношенням вимог, які пред'являються цим матеріалом до учнів та рівнем розвитку їх можливостей.

Педагогічна практика показує, що навчання залежить від індивідуаль­них відмінностей в научуваності (тобто сприйнятливості до навчання), від схильностей учнів та їх загальних і спеціальних здібностей. На кож­ному етапі навчання спостерігаються відмінності в темпі і якості засво­єння шкільного матеріалу, у виробленні необхідних для нього дій, опе­рацій, узагальнених прийомів розумової діяльності, у перенесенні їх на виконання нових навчальних і практичних завдань. Внаслідок цього по­дібне за своїм змістом і методами навчання робить неоднаковий внесок у розвиток різних учнів. А тому диференціація та індивідуалізація на­вчання у відповідності зі схильностями, здібностями учнів необхідна для того, щоб підвищити вплив навчальної діяльності на їх розвиток.

Основні напрямки психічного розвитку дітей у навчально-виховному процесі

а) зміст навчання і психічний розвиток

Головною і визначальною стороною розвитку дітей у процесі навчан­ня є ускладнення знань і способів діяльності. На сьогоднішній день ба­гатьма дослідниками доведено, що, змінюючи зміст навчання, тобто ті

знання і способи діяльності, які передаються дитині, можна суттєво змі­нити і розвиток дитини.

У багатьох дослідженнях (П. Гальперін, Д. Ельконін, В. Давидов та ін.) отримано дані, які свідчать, що включення в зміст навчання спеціаль­них засобів призводить до принципових змін тих стадій інтелектуального розвитку, які вважались абсолютними і незмінними. Так знімається «фе­номен Піаже», те ж відноситься і до формування логічних операцій. За Піаже ці операції розвиваються лише до 11- 12 років. Однак, якщо вводи­ти спеціальні засоби їх виконання, вони виявляються доступними вже в дошкільному віці. Наприклад, коли дітей 6-7 років навчали використову­вати зразок-еталон для об'єднання предметів за певною ознакою, то це суттєво змінювало у дітей механізми і стадії розвитку операції класифі­кації. Отримані в дослідженнях дані говорять про те, що діти молодшого шкільного, а інколи і дошкільного віку, можуть засвоїти науковий зміст навчальних предметів. Оволодіння науковими знаннями обумовлює кар­динальну перебудову мислення дітей.

Знання, що відповідають певному предмету науки, характеризується складною структурою, яка включає особливі завдання, об'єкти і операції. Необхідно, щоб діти засвоювали нові операції в їх специфічних функці­ях, тобто в зв'язку з тією діяльністю, засобом виконання якої є дана опе­рація. Наприклад, арифметичні дії вводяться як засіб вирішення арифме­тичних задач. Сукупність операцій, які необхідні для виконання певної задачі, і складають спосіб рішення задачі.

Таким чином, у процесі навчання діти засвоюють певні задачі і спо­соби їх розв'язання. Можливість розв'язувати більш широке коло завдань залежить від узагальненості засобу, а засоби різної узагальненості від­різняються перш за все своєю структурою. Так, багато дітей розв'язують арифметичні задачі в 1 класі, орієнтуючись на конкретну дію і перехо­дять від неї безпосередньо до арифметичної дії, а тому вони роблять по­милки при розв'язуванні так званих зворотних задач. Наприклад, у зада­чі «Хлопчик віддав товаришеві 3 олівці. У нього залишилось 5. Скільки олівців у нього було?»- діти застосовують дію віднімання, оскільки саме ця дія у них пов'язана зі словами «віддав», «залишилось». Діти не розу­міють узагальненого змісту арифметичної дії. Нерозуміння пояснюється тим, що узагальнений спосіб розв'язування задач має складну структуру, яка включає відношення «рівність-нерівність», «частина-ціле» і арифме­тичну дію. Діти, яких навчили узагальненому способу, однаково легко розв'язували і прямі, і зворотні задачі.

Отже, зміст навчання — особливості способів діяльності і знань, що засвоюються дітьми, певна послідовність у навчанні характеризує одну з основних сторін розвитку дітей. Зміст навчання визначає загальний тип і структуру розумового розвитку дитини.

82

Вікова і педагогічна психологія