II. Методи вікової і педагогічної психології

45

Формувальний експеримент передбачає цілеспрямовану дію на учня з метою формування у нього певних якостей.

В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значен­ня має «близнюковий метод». Як відомо, однояйцеві близнюки мають од­ну і ту ж спадковість. Вони являють собою ніби два екземпляри одного й того ж організму. У випадках, коли потрібно перевірити деякі умови і можливості розвитку, проводять дослідження на близнюках.

Близнюковий метод - це порівняльне вивчення умов розвитку і на­вчання близнюків. Суть його полягає у співставленні особливостей їх­нього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій.

Цейметодбуввикористаний,наприклад,вроботіО.Р. ЛуріяіФЛ. Юдо-вич. Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено значне відставання в розвитку мови. Результати дослідження показали, що одним з факторів, що заважає розвитку повноцінної мови, є те, що спілкування цих близнюків один з одним не створювало об'єктив­ної необхідності у розвитку правильної, цілісної мови. Іншим фактором була схильність до затримки мови.

Тоді дослідники провели спеціальний формувальний експеримент. Вони помістили близнюків в різні групи дитячого садка, створивши цим об'єктивну необхідність в спілкуванні з іншими дітьми, а також ввели в експеримент додаткову умову: з одним із близнюків (більш слабим) по­чали спеціальні мовні заняття з метою розвинути у дитини краще розріз­нення звуків, виробити кращу вимову тощо.

У результаті були одержані дані про розвиток мови і всього психічно­го розвитку близнюків під впливом необхідності в спілкуванні, виявлена різниця в їх мові і мисленні в зв'язку з тим, що один з них систематично навчався мови.

Залежно від того, що є завданням експерименту — якісна чи кількісна характеристика психічного явища чи одержання даних для характеристи­ки певної особи (групи осіб), експеримент поділяється на дослідницький і випробувальний. Випробувальний експеримент називають тестом.

Тести — це короткі експериментальні прийоми, які застосовуються для виявлення рівня психічного розвитку особистості.

Вперше термін «тест» ввів американський психолог Ф. Гальтоном, а одержав він широке розповсюдження завдяки дослідженням Д. Кеттела. Французький психолог А. Біне ввів новий вид експерименту - синтетич­ний експеримент, який став зразком тесту. В 1896 р. А. Біне надрукував свою першу серію тестів для вивчення особистості. Але ці дослідження

були недостатніми, оскільки процеси вивчалися ізольовано один від од­ного. Психометричні тести Д. Векслера також викликали серйозні нарі­кання дефектологів, бо вони давали уявлення про розвиток дитини як просте кількісне зростання.

Розуміючи недосконалість тестування, американка Е. Хайссерман розробила метод "структурного дослідження дитини" або метод "педа­гогічної оцінки" для діагностики відхилень у розвитку (застосовується у дефектології)". Особливістю цього методу є якісний аналіз самого проце­су виконання проби, а не її результату. Зміст методу складають ряд проб, кожна з яких виходить за межі природного психолого-педагогічного екс­перименту. Окрім цього вказаний метод дозволяє визначити прогноз психічного розвитку дитини. Проте межі його використання обмежені, оскільки він здійснюється в умовах строго систематизованого педагогіч­ного експерименту і потребує тривалого часу.

Отже, стандартизовані тести А. Біне та Д. Векслера, які є кількісним підходом до оцінки інтелектуального розвитку, і, навіть, якісний підхід оцінювання відхилень у психічному розвитку дітей за діагностичною ме­тодикою виконання проб "структурне дослідження" не відповідають на питання, чому для дослідження взяті саме ці якості, а не інші.

У віковій і педагогічній психології існує 12 груп тестів (Т - джере­ла). Вони виділені ще Р.Б. Кеттеллом, В.Ф. Барбуртоном. Це свідчить про масштабність цього методу, що не дає нам права ігнорувати використан­ня його в дослідженнях.

До них відносяться:

• тести здібностей (або тести інтелектуального розвитку) — це су­ купність методик спрямованих на діагностику розвитку загальних здіб­ ностей індивіда до пізнання. Серед останніх виділяють такі пізнавальні якості як логічне мислення, смислова та асоціативна пам'ять, здатність до порівняння, узагальнення, конкретизації тощо. Узагальнений показ­ ник розвитку інтелекту виражається в коефіцієнті інтелектуальності. У вітчизняній віковій і педагогічній психології для оцінки загальних піз­ навальних здібностей учнів часто використовуються такі методи, як "Шкільний тест розумового розвитку", "Тест Амтхауера структури інте­ лекту", "Школа виміру інтелекту Векслера" та інші;

• тести умінь і навичок (тести досягнення) орієнтовані на діагнос­ тику досягнень людини після завершення навчання, рівня засвоєння нею знань, умінь і навичок предмета, який вивчається. Ці тести розповсюдже­ ні у психолого-педагогічних дослідженнях як засоби вступного, поточно­ го або підсумкового контролю знань;

• тести на сприймання;

• опитувальники;

• думки, позиції (виявлення ставлень до інших людей, норм тощо);

46

Вікова і педагогічна психологія

Іі. Методи вікової і педагогічної психології

47

• естетичні тести (виявлення переваг картин, малюнків);

• ситуаційні тести (вивчення виконання завдань у різних ситуаціях, наприклад, індивідуально, у групі, у змаганнях і т.д.);

• проективні тести (формалізовані особистісні тести. На думки пси­ хологів, тести ТАТ (тематичний апперцептивний тест) та Роршаха не вхо­ дять в дану групу, вони не є об'єктивними, тому що не відповідність ви­ могам формалізації);

• ігри, в яких найбільш повно виявляються люди;

• фізіологічні тести ЕКГ (електрокардіограма), ЕЕГ (електроенце­ фалограма) та інші, вимірювання яких пов'язане зі зміною психічного стану піддослідного;

• фізичні тести (антропометричні);

• випадкові спостереження, тобто вивчення того, як здійснюється виконання тесту (запис поведінки, висновки ...).

В цілому тести застосовуються як допоміжний метод у вивченні пси­хічного розвитку людини.

Анкета — метод збору статистичного матеріалу шляхом прямого опи­тування піддослідних. Дитині пропонують дати відповідь на ряд запи­тань. Анкета може бути розрахована також на одержання матеріалу, що стосується інших осіб.

Цінність матеріалу, який отримують при анкетуванні, знаходиться в прямому зв'язку із ступенем природності умов, в яких відбувається опи­тування. Для успішної роботи необхідний інтерес і відсутність уперед­женості до дослідження, довір'я до дослідника.

При складанні анкети виникають особливі проблеми. За змістом ан­кета повинна охоплювати тільки певну область. Кожне питання обов'яз­ково супроводжується додатковим питанням, що стосується мотивів ви­словлювання. Додаткові питання краще всього формулювати словами: «чому саме так?» Це необхідно для того, щоб при обробці даних можна було відповідати тільки «так» чи «ні», підкреслити чи викреслити те чи інше місце в анкеті. Такі дані не піддаються ніякій обробці, крім кількіс­ної (такі питання називаються закритими).

При анкетуванні слід враховувати, що людська думка, висловлена у формі запитання, завжди має той чи інший навіювальний вплив на опи­туваного, тому потрібно максимально відмежувати його від навіювання. Надзвичайно важливою у методичному відношенні є проблема форму­лювання запитання. Можна виділити декілька форм запитань. Більший навіювальний вплив мають запитання-припущення («Які телевізійні пе­редачі ти любиш дивитися?»), очікувальні запитання («Чи не любиш ти дивитись телевізійні передачі?»), не зовсім розділові запитання («Лю­биш ти дивитись телевізор чи кіно?»). Меншу міру навіювання мають повністю розділові запитання («Любиш ти дивитись телевізор чи ні?»).

Найбільш сприятливою формою запитання є визначальні запитання («Чим ти любиш займатися у вільний час?»).

Перед масовим анкетуванням необхідно провести пробні досліди з ан-кетами-проектами. Після цього анкети піддаються остаточній редакції.

Для визначення зв'язків і відносин дітей в групі використовуються соціометричні методи. Учням дається завдання: «Вкажи, з ким би ти хотів товаришувати, з ким би ти хотів сидіти за однією партою». Або: «Тебе вибирають в комісію з організації класного вечора. З ким би ти хо­тів працювати?». Як правило, на допомогу дітям розробляється запиталь­ник, який допомагає конкретизувати свої ставлення. Запитання можуть мати такий вигляд:

1. мій найкращий товариш;

2. мої товариші;

3. не товариші, але хороші хлоп'ята.

Досліджуваному потрібно поставити відповідний ранг навпроти пріз­вища учня.

Результати соціометричного опитування оформляються у вигляді таблиці:

Таблиця 1.2.

№	Піддослідні	1	2	3	4	5
1	К.	X	+	+	+	0
2	Пі.	+	X	0	+	+
3	Р.	0	+	X	0	0
4	С.	+	+	+	X	+
5	Т.	0	0	+	+	X

Умовні позначки: (+) означає вибір, (0) байдужість. По вертикалі можна простежити, кого вибрав учень, а по горизонталі - хто вибрав його (наприклад, з табл. 1.2 піддослідного К. вибрали 2, 3,4, а він вибрав 2 і 4). Схема дає можливість визначити, хто найбільш популярний в класі, хто - менш, а хто - ізольований.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма - графіч­не вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомо­гою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетін­ня взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних «зірок» (яких обирає більшість опитуваних), «паріїв» (від яких всі відмовляють­ся) та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру відносин у групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру організованості групи в цілому. При побудові соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір, відхилення, взаємне відхилення, очікуване відхилення.

48

Вікова і педагогічна психологія